<em>Фольклор - це певна сукупність усіх проявів народного побуту, вірувань, навичок, майстерності, звичок, поведінки, обрядів. Тобто фольклор містить у собі дуже багато складових, що вже є унікальним.</em>
У кожного народу на землі є свої казки. Здавна вони мали велике значення для людей. Адже казки – це не просто забавні або повчальні, страшні або сумні вигадані історії. Насправді в цих, на перший погляд, простих оповіданнях укладена глибока народна мудрість, подання людини про світ і свій народ, про добро й зло, справедливості й безчесті. Раніше казки передавалися з вуст у вуста, від покоління до покоління. Вони були хоронителями не тільки тисячолітніх знань, але й соковитої, яскравої народної мови
Згодом багато народних казок були записані, завдяки чому ми й знаємо їх сьогодні. Вони також лягли в основу багатьох літературних казок, створених різними письменниками. Наприклад, А. С. Пушкін черпав найбагатший матеріал для своїх дивно гарних і цікавих добутків у власному дитинстві, коли він був ще хлопчиком Сашком і заслухувався незліченними казковими історіями, які розповідала йому нянька Орися Родіонівна. Казки – наші добрі й мудрі вчителі, які завжди поруч.
У поезії «Істотне» Євген Маланюк порушує філософські питання загальнолюдського значення щодо призначення людини, коли «діла ростуть у невловимі черги», а буття триває та визначається «як рух, як пруг, як вічний вир енергій», а людству все важче й важче віднаходити себе в життєвому вирі. Для митця проблеми в цьому немає, бо він знає, в чому суть: «І все ж таки: в началі було — Слово! І все ж таки: начальний дух — Любов!» Ці два поняття у свідомості автора поєднуються в невичерпну силу, життєдайну й справедливу, що керує всім на світі — «від хаосу до космосу просторів, від атома до голубих безмеж». Вірш «Істотне» Євгена Маланюка — це утвердження одвічних людських цінностей — слова і любові. Маланюк показав, що розум людини здатен осягти глибини від атома до безмежного космосу, а все ж таке, головне в її серці залишається добро і любов. Прочитавши вірш Маланюка «Істотне» ми розуміємо, що автор використав чимало художніх засобів, які допомагають показати красу та неповторність українського пера.
Это зарубежная литература
1) Бо в мати Ернета ( Анстазі де Ресто) погана репутація, і в нього не було великі статків за плечима
2) Дервіль
3) Працював лихварем, був багатим, але ніколи не вихвалявся цим
4) Ненавидів, не спілкувався, але в кінці роману відписує своє багатство дальній родичці - "Вогник"
5)
6) Діамант
7) Гобсек дає гроші Дервілю на покупку адвокатського бюро, а Дервіль працює безкоштовно на Гобсека
8) Обережність
9) Граф де Ресто
10) Вона спалила розписку про спадок
11) Ні, Ернест де Ресто отримав свій спадок
12) Віконтеса дозволила їм бути разом
Римантичний герой-це людина яка незалежна людина яка страждає від певних життєвих обставин як у творах Міцкевича в його творах постійно людина тужить не так як за любовю а як за Батькивщіною. Ось один із героїв дуже тяжко сприймав відїзд з Батьківщини він це відчував як було сказано у кожному дереві, вітру та листочку. Він свої очі називає розбитим дзеркалом бо в ту країну яку переїхав він не відчував себе самого, він не прив'язався до цієї місцевості там йому нічого було рідного він це занотував у рядках вірша
О Литво! Шум лісів, породжених тобою,
Миліший, ніж Байдар всі солов’ї гучні,
І більше я радів твоїй трясовині,
Як цим шовковицям з їх ніжною красою!
Герой постійно подорожував намагаючись забути свою країну щоб його душа так не боліла, але у нього не виходить.
Також у Міцкевича у творах постійно зустрічаються руїни розвалені замки, будівлі. Коли читєш його твір, так поринаючись то можна подумати що всередині його душі мабуть теж щось розбите.
