<span>«Слово про похід Ігорів» - видатна пам'ятка культури Київської Русі. Написана невідомим автором, вона пройшла крізь століття, подолавши всі перешкоди. Це твір - героїчна, сповнена палкої любові до Вітчизни, до свого народу поема-заклик, яка тягнеться з сивої давнини, гаряче відлунюючи в серцях сучасних українців. Центральним образом «Слова...» є, безумовно, Руська земля.
По-перше, у творі згадується багато тодішніх географічних назв: Київ, Курськ, Чернігів, Новгород, Путивль, Сула, Дон, Донець, Дніпро-Славута т. д.
По-друге, дійовою особою в поемі виступає сама природа: звірі, птахи, ріки розмовляють, дощі стрілами надсилаються із неба, «криваві зорі світ провіщають», затемнення сонця пророкує поразку Ігоревім війську. Під час походу русичів на половців Руська земля «велить прислухатись землі незнаємої», щоб почути наближення ворога. В ході битви «земля гуде», «ріки мутно течуть». Після поразки російського війська «чорна земля під копитами кістьми була засіяна, а кров'ю полита».
Виразно малює автор картину туги і жалю Руської землі по загиблим воїнам: «Никне трава жалощами, а дерево тугою до землі прихилилось».
На протязі всього твору образу Руської землі протиставляється образ землі Половецької. Це її звоював великий київський князь Святослав, а князь Ігор і собі хоче списа зломити при полі Половецькому... чи шоломом пити воду з Дону». І непривітна і неласкава чужинецька земля до Ігоря Святославовича, бо принесла йому тільки поразка, ганьба і полон.
Перебуваючи в половецькому полоні, князь Ігор не забуває рідну землю, «мислю поле міряє од Дону великого до малого Дінця». Його дружина Ярославна звертається до вітру, сонця, Дніпру-Славуті, щоб вони допомогли Ігорю повернутися на рідну землю, бо «важко... Руській землі без князя...».
І коли Ігорю Святославовичу вдається втекти з полону, то й «землі раді, городи веселі, співають вони про давніх князів, про молодих виспівують».
Руська земля у творі - це те, що для наших предків було найдорожчим. Вони йшли в бій за землю Руську», за неї страждали і гинули. Та й сама Руська земля стогнала від князівських міжусобиць, «колишні часи і колишніх князів згадуючи!». Тому провідною в «Слові...» є ідея єдності всіх руських земель, адже, тільки об'єднавшись, удільні князі зможуть перемогти своїх ворогів, захистити Батьківщину.
«Слово про похід Ігорів» - поема слави, вірності і патріотизму наших предків, це наша історія. І як добре, що цей прекрасний твір
незважаючи на всі перешкоди: війни, стихійні лиха - таки дійшов до нас і каже до наших сердець, нагадуючи кожному, хто ми, чиїх батьків діти<span>.</span></span>
1.Як звали сина Захара Беркута?
2.Де познайомилася Мирослава з хлопцем?
3.Хто поборов ведмедя?
4.Чи було кохання між молодими людьми?
5.Хто захопив Максима Беркута?
6.Що вирішила Мирослава?
7.Що за перстень був у Мирослави?
8.Як Захар Беркут буде визволяв сина?
9.Що сталося з татаринами?
10.Захар Беркут , яка була кінцівка?
Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть допомогти здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається допомогти своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.
НЕ РОДИСЬ БАГАТИЙ, А РОДИСЬ ЩАСЛИВИЙ
Іноді мені дуже-дуже хочеться мати багато грошей. Я б тоді стільки всього накупила! І тістечок, і суконь. і джинсів, і нової техніки додому... А головне-- поїхала б подорожувати. Об їхала б усю земну кулю! Затримувалася б у кожній країні, яка сподобалася, на стільки, на скільки заманеться, їздила би по всіх містах, дивилася, як живуть люди, роздивлялася б визначні місця й пам ятки... Мала б велике задоволення. А ще, якби я була багатою, допомагала б тим людям, які цього потребують, - хворим, нужденним... Отут я, замріявшись, завжди і згадую, що головне в житті - все ж таки не багатство, а щастя і здоров я. Скільки є у світі заможних,але нещасних людей, які страждають на тяжкі, навіть невиліковні, хвороби, яких не люблять близькі люди, які самотні й не мають із ким поділитися своїм болем і своїми радощами.Ніхто, навіть найбагатша людина , не застрахована від важкої хвороби, стихійного лиха, страшної авіакатастрофи, зради друзів, смерті близьких людей.Адже багатство - зовсім не запорука щастя в житті, злагоди в родині, душевної гармонії. І тоді я думаю:наскільки важливішим за заможність і впливовість є просте людське щастя. І мрію: нехай у мене будуть друзі, коханий чоловік, здорові діти і міцна сім я. Коротше кажучи: нехай у житті щастить!
Та вообще изи. ВДОХНОВИЛИ лебеді які пролітали над хатою. А цей текст написанний для батьків Михайла Стельмааха. МИхайлик чекав на лебедів і любив їх.