Литература, как и все др. виды искусства, есть специфическая,
художественно-образная форма отражения, воспроизведения объективной
действительности, род практически-духовного освоения мира.
Литература [лат. lit(t)eratura, буквально — написанное, от lit(t)era —
буква] , один из основных видов искусства — искусство слова. Термином
«Литература» обозначают также любые произведения человеческой мысли,
закрепленные в письменном слове и обладающие общественным значением.
В отличие от остальных видов искусства (живописи, скульптуры, музыки,
танца и др.) , обладающих непосредственно предметно-чувственной формой,
творимой из какого-либо материального объекта (краска, камень) или
действия (движение тела, звучание струны) , Литература создаёт свою
форму из слов, из языка, который, имея материальное воплощение (в звуках
и опосредованно — в буквах) , действительно постигается не в
чувственном восприятии, а в интеллектуальном понимании.
Литература работает со словом - главное её отличие от других искусств.
Т.
о. , форма Литература включает в себя предметно-чувственную сторону —
определённые комплексы звуков, ритм стиха и прозы (причём, эти моменты
воспринимаются в той или иной мере и при чтении «про себя») ; но эта
непосредственно чувственная сторона литературной формы приобретает
реальное значение лишь в её соотношении и взаимодействии с собственно
интеллектуальными, духовными пластами художественной речи. Даже самые
элементарные компоненты формы (эпитет или метафора, повествование или
диалог) усваиваются только в процессе понимания (а не непосредственного
восприятия) . Духовность, насквозь проникающая Литература, позволяет ей
развернуть свои универсальные, по сравнению с другими видами искусства,
возможности.
«Поэзия есть высший род искусства. Всякое другое
искусство более или менее стеснено и ограничено в своей творческой
деятельности тем материалом, посредством которого оно проявляется.. .
Поэзия выражается в свободном человеческом слове, которое есть и звук, и
картина, и определённое, ясно выговоренное представление. Посему поэзия
заключает в себе все элементы других искусств, как бы пользуется вдруг и
нераздельно всеми средствами, которые даны порознь каждому из прочих
искусств»
Отличие в том что бумага как говорится все стерпит но с другой стороны что написано пером не вырубишь топором и если действительно стоит внимания передаваться будет долго
За радянських часів поема «Великий льох<span>» була найменш дослідженим твором Кобзаря. Ставлення Шевченка до тогочасної Росії свідомо замовчувалось. А це була країна, яку О. Герцен назвав «живою пірамідою злочинів». Отже, закликаючи народ до боротьби, Шевченко закликав знищити всю машину поневолення, яка звалась царською Росією. Тому у творах «Чигрине, Чигрине» та «Розрита могила» поет проклинав Хмельницького за возз'єднання з Москвою і підносив роль Мазепи в історії України. Поема «Великий льох» продовжує тему викриття злочинів, скоєних російським самодержавством проти України. Автор розглянув проблеми, які призвели до втрати українцями національної свідомості, а самою Україною — державності. </span>
<span>Поштовхом до написання поеми стали археологічні розкопки могил. Ці дії сприймались народом як глум над його святинями. У центрі поеми — село Суботів, яке колись належало Богдану Хмельницькому і де москалі почали розкопки великого льоху. </span>
<span>Для побудови твору </span>Тарас Шевченко<span> використав характерний для фольклору прийом троїстості. Поема складається з трьох розділів, у кожному з яких діють по три персонажі. Наявність містичних персонажів пояснює особливості жанру твору, адже містерія являла собою драматичний жанр середньовічного театру. У поемі Шевченка також наявні ознаки драми, оскільки мова персонажів подана у формі діалогу. Таким чином, у творі діють містичні (три душі, три ворони) і реальні (три лірники) постаті, об'єднані алегоричним образом «Великого льоху». Він уособлює приховані сили українського народу для боротьби за соціальне і національне визволення. </span>
<span>У першій частині поеми розповідається про три грішні душі, які у вигляді голубів прилетіли на місце розкопок: </span>
Я гадаю, що його життя у такій ситуації перетворилось би на якесь марево. Почуття любві до Уляни врешті переміг би страх за плазунське життя у армії. Корній ніколи не забув би про небезпеку і жив би "з тяжким серцем", вбиваючи людей. Справжнє життя, яке воно є насправді, теж швидко було б забуто, а його прояви були б затьмарені наслідками війни. Весь час Корній згадував би про те, що мучить його совість, а саме: розстріл комуніста Матвія Киянчука, у якому він брав участь. Цей спогад руйнував би душу Дізіки доти, доки не зламав би раз і назавжди. А що сталося би з ним далі- він все одно, одного дня, зник би безвісти
Тому,що це трапляється в суспільстві майже кожен день і стосується кожного.
Из школы! Ведь учить азбуку, писать диктанты и наконец то каникулы мы узнали в школе!!!
