Літературна казка — це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Літературна казка здебільшого орієнтована на дітей. У ній неймовірне чудо відіграє роль сюжетотвірного фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів.
Народна і літературна казка — це школа народної моралі. Мудрість і сила починаються з найпростішого: уміння шанувати старших, допомагати ближньому і захищати слабшого
Казки, створені письменниками, називаються літературними
1. Які казки називаються літературними? Наведіть приклади.
2. Які літературні казки зарубіжних авторів ви читали?
3. Назвіть спільні та відмінні ознаки літературних і народних казок.
4. Як потрібно читати казку, щоб її було цікаво слухати?
Чимало казок, на відміну від народних, мають свого автора, тому їх називають авторськими, або літературними. Серед авторів казок — знані майстри слова: І. Франко, Леся Українка, В. Симоненко, Н. Забіла, В. Не-стайко, О. Іваненко, Ю. Ярмиш.
Фарбованний ліс є літературоной казкой тому що цей твір написав автор якого ми знаем.
Тема історичних подій в Україні, зокрема козаччини та гайдамаччина, пронизують усю творчість Пантелеймона Куліша. Цей талановитий письменник висвітлює козацьке життя, історичні передумови виникнення козацтва як суспільно-політичної організації, явище гайдамаччини дуже детально та виважено. Цікаво, що його ставлення протягом творчого шляху змінюється кардинально - від захоплено-позитивного до критично-осудливого.Так у романтично-патріотичному ключі написаний твір «Січові гості». У ньому йдеться про відвагу та історію виникнення гайдамацького руху. «Січові гості» за жанром є оповіддю. Сюжет представляю собою розповідь-спогад старого козака про своє життя в контексті історичних подій. Ця розповідь має підґрунтя в реальному житті. Вперше Пантелеймон Куліш почув подібні спогади від поляка, що брав участь у походів проти гайдамаків. В своєму перекладі Куліш перетворив поляка на козака з багатим та суперечливим минулим, який наприкінці свого життя переосмислює свою життєву позицію та стає справжнім свідомим українцем. Цікавим моментом є також той факт, що Куліш зобразив гайдамаків у позитивному руслі, окреслюючи їхню роль, як борців проти пригнічення народу шляхтичами, тоді як в польському варіанті вони виступали в якості розбійників.Старий описує декілька збройних протистоянь, у яких сам брав участь, і поступово можна простежити формування його ставлення до гайдамацького руху. Крім того, оповідь рясніє цікавим зображенням шляхти, євреїв та їхнього характеру життя. Польська шляхта зображується лінивою, ні на що не здатною та жадібною, євреї – підступними ненависниками українського народу.Проблематика оповіді торкається суперечливої за оцінками ролі гайдамаків в суспільно-політичному контексті. Треба зауважити, що сам Пантелеймон Куліш відзначає неоднозначність ролі гайдамаків в житті України, і згодом його оцінка їхньої діяльності змінюється на негативну. Однак, Козаччина та гайдамаччина є невід’ємними сторінками української історії та заслуговують на належне вивчення, а твір «Січові гості» дуже добре ілюструє цей рух.
План:<span>1. Дитинство старого козака
2. Образ життя шляхти того часу
3. Історичні передумови виникнення гайдамаків
4. Бойові перемоги козаків
5. Участь козака у походах проти гайдамак
6. Висновки козака та його ставлення до гайдамаків</span>
План характеристики образу Толі 4.1. Толя — син хазяїна будинку. 4.2. Опис зовнішності Толі. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував», «…штанці на ньому бархатові, оченята не то чудні, не то винуваті, не то злякані», «випещені ніжки». 4.3. Риси характеру і поведінка героя: а) тендітний; («…чистенький. Ніжний, з щічками, як проскура») б) богобоязливий; («…тихенько хреститься й блідніє…») в) самоповажний; («…він терпіть не міг, як йому цей Федько говорив: «Толька». Наче він йому товариш», «…кричати на вулиці не личить благородним дітям…») г) брехливий; («Неправда! Неправда! — ще жалібніше і з страхом забився Толя. — Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько узяв і пхнув мене на кригу… Спитайте всіх…Я не винен») д) байдужий до горя інших; («Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»). е) підступний; («…чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька») 4.4. «Лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». (Народна мудрість про героя). «Федько халамидник» характеристика Толі Образ Толика — панської дитини, яку оберігали від будь-яких труднощів, протиставлений образу Федька. Це протиставлення виявляється і в портретних характеристиках, а особливо через поведінку в критичній ситуації. Толя сам напросився на крижини, бо його мучила заздрість до Федька, але зізнатися в цьому своїм батькам він побоявся. Толя сприймає благородний вчинок Федька як належне, його не мучить сумління, що він обманув, звалив свою провину на товариша. Коли Федько помер, Толик навіть не прийшов попрощатися з ним, лише байдуже спостерігав з вікна за похоронною процесією. Засобом характеристики цього героя є й фінальний епізод: Толя приходить до матері Федька забрати чижика, хоча Федько виграв суперечку і цей чижик уже йому не належав. За допомогою виразних деталей автор дає зрозуміти нам, яка людина виросте з цього Толика. Неоднозначно зображені батьки Федька-халамидника: їх поведінка стосовно сина видається жорстокою, але вона психологічно вмотивована. Батьки Федька знаходяться в повній залежності від Толикових, бо знімають у них квартиру і в будь-який момент можуть опинитися на вулиці. Цим і зумовлене таке строге покарання сина за те, що він образив хазяйську дитину. Надзвичайно прикро, що Толя, якого врятував ціною власного життя Федько, навіть не робить ніяких висновків, більше того, він аніскільки не засмучений тим, що сталося. Виходить, що благородний учинок «халамидника», який призвів до страшної трагедії, був непотрібний, бо зрозуміло, що такі, як Толик,
Сава:
Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно
збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б
не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й
несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його
погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від
тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й
чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в
усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали
нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.
Але він -
то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись.. . та не до доброго й не
до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би
день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа
на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому
спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і
збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав
гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог
знає з ким випити!
Тато його не позволяв йому курити, бо сам не
курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в
нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку
лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік
або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів
до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра.. .
Михайло:
І
не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини,
лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він
був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і
замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше,
ніж за другою.
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не
ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати
до орання, аби братися до землі.
Сава про нього так казав:
"Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у
великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був
здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як
тісто!..
Рахіра мала багато спадкових вад — злодійкуватість, жорстокість,
нечесність, заздрість — і не цуралася їх. Вона підтримувала всі темні
інстинкти в Саві і цим прив'язала його до себе.
Анна всіма
характеризується як добра, розумна, шляхетна й порядна дівчина. Вона
здатна на щирі та палкі почуття. Але не може протистояти родичам, які з
неї знущаються. Самотня душа не знала, до кого прихилитися, тому не
встояла перед Михайловою любов'ю, не знайшла в собі сили вберегти його
дітей. Добре, що Анна знайшла в собі сили жити далі, працювати, бути
такою ж доброю, і, врешті-решт, заслужила щастя.
Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть допомогти здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається допомогти своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.