Тому що автор хотів як найтрагічніше передати смерть Соломії і показати на що вона готова заради свого коханого .
Тіні забутих предків це остання назва твору яку вибрав автор були і інші а назва означає історія наших предків а точніше історія західного народу
История живет в нашем языке и в песне.Слово нам доносит из глубины веков радости ,надежды ,и горе наших предков. Язык-это душа народа .Ребенок растет ,слышит первую сказку ,первую песню.В её сознание вместе с матерински словом ,входят обычаи народа.(Можешь что то изменить и перевести ,не знаю подойдет или нет)
Вот еще :Усна народна творчість — це найдавніший різновид словесної творчості людини. Виникла вона ще багато століть тому, коли писемності не було і люди не знали, що таке літери.Людина завжди намагалася пояснити світ, який її оточував тому сформувалась міфічна символіка. Український фольклор на язичницькій основі почав розвиватись і досяг розквіту ще задовго до прийняття християнства на Русі.
Завдяки тривалому шляху історичного розвитку, у фольклорі знайшли відображення самі різні сторони життя народу, фольклор відрізняється жанровим багатством і розмаїтістю. Це прислів'я й приказки, загадки й казки, календарна й сімейно-побутова обрядова поезія, билини, легенди, перекази, а також балади, історичні й ліричні пісні, драматичні добутки, частівки, дитячий фольклор.Усна народна творчість є не тільки коштовним внеском у скарбницю світової культури, але й має важливе пізнавальне й естетическое значення. ми повинні зберігати наш скарб,що б жити і пам'ятати наших предків ,і зрозуміти <span>сенс життя!</span>
Сміх продувжує нам життя . Ви думали що цей вислів звучить в переносному значенні ,але це не так. Це істинна правда ,що сміх продовжує життя.Наприклад коли людина весь час весела привітна і вона посміхається ,то вона буде жити довше.А якщо людина зла ,недоброзичлива і ходить з злим виразом обличя то вона,буде жити менше. Отже ,хороша сторона хилиться в бік позитивної людини ,а погана сторона хилиться до злої людини.Отже якщо людина буде позитивна то вона буде більше жити. Якщо людина ,буде оптимістом і веселою людиною ,то вона довго буде жити.А якщо ,людина буде писимістом, злою недоброзичливою ,то вона буде жити менше.А якщо людина майже щодень нервується, то в неї скорочується життя.
Бутьде завжди оптимістами.
І ви будете жити довше!
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.
<span />