Як нам всім добре відомо змалечку, книга - джерело інформації. Віки за віками наші предки методом помилок і поразок пізнавали життя. Саме на сторінках книжок до нас дійшла уся мудрість пращурів. Література кожного народу унікальна, так само як неповторні і самі люди. Вивчаючи твори письменників, прозіїків, драматургів, що жили у різні віки на одній землі, можна яскраво побачити як змінювалися традиції, напрямки мислення людей, їх світогляд, настрій та бажання. Дивлячись на їх думки та переживання, що донеслись до нас на папірі, ми можемо робити для себе певні висновки як треба чи не треба робити, тобто, перейняти частину історії та навчитись новому.
Книга - душа. Книга - скарб, що ми маємо берегти, оскільки рівень культури та освідченності наряму залежить від книг, що люди читають. Ось чому так важливо знати свою історію та читати твори відчизняних авторів.
сиплються сутінки в тишу села. згасае свічечка сонця і останні червоні ниточки промінчиків зникають з небокрая. одягає корону місяць. поважною ходою заходить він до кожного двору. поруч з ним вітер. він втомився за цілий день непосильної роботи, але ще треба позбирати останні звуки, щоб вночі була тиша. зірки мерехтять і майже беззвучно сміються, тепер їм нарешті вдасться покупатися в теплій воді річки, що ніби материнськими руками огортає все село. вони щасливі, і місяць теж радіє. вже всі сплять.
Я граюся з подружками,а мій брат грається з батьками, тому що він маленький,а мій старший брат вчиться у школі,тому він ,майже, не гуляє
<span>1)Волхви, ці геніальні творці української духовності, були фізично знищені. </span>
Нинішній освічений і всезнаючий аматор мандрівок добре знає цей острів. Будучи найбільшим і наймальовничішим на Дніпрі, він перетворився останнім часом на справжню «Мекку» туризму. Кожен, хто подорожує Дніпром-Славутою, конче ступає на цю предковічну землю. І взагалі всі, хто приїздить до запорізького краю, прагнуть неодмінно відвідати легендарну Хортицю.
Хортиця — кровна братаниця Дніпра. Скільки несе свої води Дніпро-Славутич, стільки й височить посеред його розлогого плину закучугурений крислатими дубами кам’яний острів, що, немов гігантський старезний вітрильник, тихо пливе у вічність, Хортиця в сльотаву днину — сувора і хмурна, за сонячної погоди — велична і чарівна.
Острів — справжнє буйство ландшафту. Утворюючи його, природа довго не роздумувала — нагромадила бескиддя гранітних скель, залила низинні місця водою, кинула деінде віхті зелені — і вийшло диво. Мальовнича краса острова збереглася і до наших днів.
Хортиця — свідок подій сивої давнини. На крутих берегах острова зупинялися вої київських князів Олега, Ігоря, Святослава, Володимира. Пізніше тут таборилася Запорозька Січ, майоріли козацькі корогви. Під одним із дубів козаки писали політичний вердикт — лист турецькому султанові.
До наших днів дійшли козацькі назви окремих скель та яруг. «Найстійкіша» — Чорна скеля. Навіть за найясніших днів не освітлюється сонцем цей похмурий стрімчак. За переказом, саме на Чорній скелі 972 року загинув у нерівному бою князь Святослав.
На Чорному бескиді в’юниться Зміїна печера, що являє собою природне урвище глибиною до чотирьох і шириною до одного метра. Переказують, що тут запорозькі козаки ховали військову казну.
Довкруж Хортиці чимало напівзатоплених скель-острів-ців. Одна зі скель називається Запорозька миска. Це справді дивовижне творіння природи — виїмка діаметром півтора і глибиною близько метра, схожа на посудину. З покоління в покоління дніпровські лоцмани передавали легенду про те, що в спекотні дні козаки варили тут галушки завбільшки з кулак.
Неподалік від острова, на околиці села Верхня Хортиця росте славетний сімсотрічний дуб. Розповідають, що під дубом стояв зі своїм військом Богдан Хмельницький, коли 1648 року йшов на Жовті води.
Нині унікальна пам’ятка природи під охороною закону.