<span>Мова – основа духовного життя народу, втрата її, як сказав великий український письменник Панас Мирний, “смерть для його душі”.</span>Як нам відомо, немає жодного суспільства, яке б не знало мови, яке б не володіло цим найважливішим засобом людських зносин; нею постійно користуються люди в своїй трудовій діяльності, спрямованій на досягнення певної мети; без мови не може існувати будь-яке виробництво, не можуть розвиватися техніки, культура, наука, мистецтво; за допомогою мови, люди висловлюють свої думки і передають їх іншим людям; за допомогою мови людство зберігає й передає новим поколінням нагромаджений досвід.Українська мова, як окрема почала формуватися у ХІV столітті, виділившись із східнослов’янської мовної спільності (давньоруської мови). Тому близькоспоріднені з українською мовою – це російська та білоруська.Для кожної людини рідний дім – це місце, де можна відпочити від турбот, це захист від незгод, це відчуття підтримки близьких людей, їхнє тепле, ласкаве слово. Слово, мова – це те, що дає нам можливість висловити свої почуття, думки. Наша мова – українська, тому що земля наша – Україна.Максим Рильський закликав у своїх творах та наукових працях бути уважними до рідної мови. Блискучий знавець її скарбів, він звертався до сучасників і майбутніх поколінь.Як парость виноградної лози,Плекайте мову……Чистіша від сльозиВона хай буде.Ми щасливі і горді тим, що на білому світі є справжнє диво калинове – наша співуча українська мова, є розкішний мистецький світ, витворений розумом і серцем славних синів і дочок.Нам, українця, треба леліяти рідну мову, плекати її, вчити своїх дітей, онуків, правнуків, - усе робити для розквіту українського слова, пісні, красного письменства.Відродження української літератури й мови прийшло з творчістю великих майстрів слова Г. Сковороди, І. Котляревського, І. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського і особливо Тараса Шевченка.Шевченкова мова – зразок найпильнішої уваги творця до народного слова. Саме тому Кобзар став основоположником нової української мови, предтечею її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної кобзи він відтворив чудовий мелос української мови, пісенний її лад, багатство образних засобів.Мова для Шевченка – це найвищий дар людини й народу, талісман їхньої долі, таланту, безсмертя.Ну щоб, здавалося, слова…Слова та голос – більш нічого.А серце б’ється – ожива,Як їх почує!Адже мова народна – це золотий запас душі народу, з якою виростаємо, якими живемо і завдяки якому маємо право і гордість милуватися рідним народом.<span>
</span>
<span>Моя родина пишається нашим фруктовим садом. Його садили кілька поколінь нашого роду. Сад упритул підступає до будинку — теж дуже старого. У вікна заглядають вишневі дерева. Можна дотягтися рукою з вікна і нарвати жменьку вишень. В інше вікно скребеться яблунька. Є в нашому саду грушеві, абрикосові, сливові дерева. Коли вони цвітуть, у кімнату ллється не тільки аромат, але й світло. У саду привілля бджолам, метеликам, не кажучи вже про птахів. УЯ підійшов до яблуні, де був прикріплений ще один новий пташиний будиночок. Виявилося, що і він став заселений. От чудеса! Я поспішив з радісною звісткою додому. А в обід ми накрили просто в саду стіл і влаштували маленьке сімейне свято на честь прильоту шпаків.
<span> нашому саду вже давно оселилися шпаки. Шпаківні для цих співучих перелітних птахів робив мій дід, коли сам був не набагато старший мене. Вони потемніли від дощів і часу й постаріли. От і вирішили ми з батьком зробити нові шпаківні. Кілька днів стругали, пиляли, збивали дощечки. Вийшли ладні житла для шпаків. Квапилися закріпити їх на дереві до прильоту птахів. Старі шпаківні зняли й поклали в сараї. Йшли дні, у сусідських шпаківнях уже щосили господарювали пернаті, а наші пустували. "Напевно, ми щось не так зробили", — міркували ми з батьком. Я часто виходив у сад і з надією дивився на шпаківню. Одного разу якийсь шпак присів неподалік від будиночка на гілці. Здається, до нього от-от прилетить подруга, і вони займуть житло, що пустує. Однак шпак посидів і полетів хтозна-куди. "А що коли ми повернемо на місце старі шпаківні?" — звернувся я до тата. Він погодився зі мною. І незабаром у цих шпаківнях закипіло життя: там щосили господарювали шпаки. Нові будиночки теж залитися. Ми вже не чекали, що в них хтось оселиться. Одного разу я випадково кинув погляд на нову шпаківню і зупинився як укопаний: відтіля доносилися голоси шпаків! Вони то вилітали зі свого житла, то поверталися. </span>
</span>
Ви наші герої.Дякуєм Вам за те що ви нас захищаєте.Я бажаю щоб ви повернулися з війни здорові та щасливі перемогою.
Кажуть, що неприємні люди мають звичку скалити зуби