І незабаром Аля прокинулася."Який дивний сон" -,подумала вона і почала вишивати півників.Згодом було вишито 2 гарних півня.Вона пішла,привітала бабусю і приєдналася до святкового столу
Ответить: Не знаю що вийде але тримай.
Нещодавно я прочитав(ла) твір О. Довженка "Ніч перед боєм". Спочатку мені було складно зрозуміти, які емоції викликав у мене цей твір. Але згодом перечитавши його зміг(огла) розрізнити подив і трохи сум у середині себе. Подив викликало у мене відношення двух дідусів-перевізників, а сум поведінка солдатів. По-перше дідусі відчайдушно соромилися хлопців і це було трохи дивно. Ці двоє вдавали наче молодих солдатів не було з ними у човні, але при цьому дали їм шанс вибратися навіть ціною своєї смерті. Оскільки вкінці загарбники потонули разом з дідами поки перепливали озеро, звісно по вині цих двох. По-друге мене засмутило те, що солдати просто втекли і те, що вони намагалися знайти собі виправдання. Адже все, що казали діди правда. Також мене здивував і трошки ощасливив кінець твору ніч перед боєм. Один з молодих солдатів був знайомий з дідом і він був у групі з головним героєм твору. Розповідаючи так зрадів коли довідався про це, що навіть мені стало радісно. Але несподіванкою стала смерть двух сивих героїв. Та попри це цей твір я надовго запам'ятаю.
Народ Шевченка не забуває i нiколи не забуде
Поезії великого Кобзаря - Тараса Григоровича Шевченка - були написані більше сторіччя тому. Це дуже великий проміжок часу - багатьох письменників, що жили в ті часи, вже забули. Але не Кобзаря. Він назавжди залишиться у народній пам'яті, бо він сам вийшов з народу, писав для народу і у своїх поезіях виражав чаяння свого народу.
Книги Шевченка видаються великими тиражами; їх читають і перечитують. По всій країні стоять пам'ятники Шевченку, і дуже часто там можна побачити живі квіти. Його ім'ям називають школи, вулиці і навіть населені пункти. Шевченківські поезії читають дітям у дитсадку, школярам у школах. Дев'ятого березні - в день народження Кобзаря - по всій країні проходять урочисті заходи.
Пам'ятає свого Кобзаря народ і буде пам'ятати - і через сто років, і через триста, і завжди.
«Сто тисяч» — перша п'єса, написана І. Карпенком-Карим. Цей твір започаткував появу комедіографа-сатирика, який розвінчував сільських глитаїв, висміював їхню жадобу до збагачення.
П'єса написана на реальних фактах. Узявши за основу відомості про шахраїв, які у Єлисаветграді продавали фальшиві гроші, І. Карпенко-Карий намалював типовий образ «стяжателя», глибоко розкрив його характер.
Центральний персонаж — Герасим Калитка, сільський багатій, найбільше бажання якого — збагачення. Заради цього він недосипає і недоїдає, сам тяжко працює і своїм рідним не дає спуску. Постійно спостерігає за наймитами, бо все здається, що вони багато їдять і мало працюють. Калитка заздрить усім, хто має більше багатства, не вірить, що вони досягли цього чесною працею. Він сам заради грошей ладен чортові продати душу. Зважившись на незаконний вчинок, Герасим Калитка пробує обдурити досвідченого шахрая. Зрозумівши, що його перехитрили, Калитка намагається повіситися, бо не може пережити втрати п'яти тисяч карбованців.
Чітко і послідовно показує І. Карпенко-Карий, як кожний крок, кожна думка, кожний вчинок сільського глитая підпорядковані здійсненню мети. Не зупиняється він у гонитві за збагаченням навіть перед шахрайськими махінаціями.
Крім Герасима Калитки, драматург яскраво змалював ще двох персонажів, копача Банавентуру та селянина Савку, які теж мріють про гроші, збагачення, скарби і достаток.
Спочатку п'єса мала назву «Гроші». Саме під такою назвою І. Карпенко-Карий надіслав її до цензури, звідки дуже швидко одержав відповідь: «К представлению признано неудобным». Після деяких змін і переробок комедію було дозволено поставити на сцені під назвою «Сто тисяч».
Драматург залишив невелику спадщину, але його творчість, особливо комедія «Сто тисяч», — найбільше досягнення української класичної драматургії XX століття.
