<span>давалося б, що гарного можна сказати про дощовий день? У мене небагато однодумців, тому що більшість любить яскраві, сонячні дні. А я люблю дощ завжди, у будь-який час року, ну хіба що взимку він мені не до вподоби. Але навесні, влітку й восени в мене навіть настрій піднімається, коли йде дощ. Тепло або холодно — мені все рівно. У теплу дощову погоду я люблю просто бродити вулицями, натягнувши на себе прозорий плащ або всього-на-всього під парасолькою. Якщо ж холодно і йде дощ, я вдягаюся і взуваюся тепліше, у що-небудь непромокальне, й із задоволенням виходжу гуляти. Правда, більше мені подобається бродити вдвох: з мамою, татом або з подругою і розмовляти про щось фантастичне, не про уроки й школу, не про те, з ким не поладили або що треба купити, а про який-небудь світ із прочитаних книг, де живуть не казкові, але незвичайні герої, де ростуть величезні, але обов'язково доглянуті ліси, і в них бродять не хижі звірі, а добрі мавпи й антилопи, зайці, лисички і ведмежата, ручні вовки, літають великі розумні птахи. Добре буває, коли дощ закінчується веселкою, начебто урочистий вогонь запалюється на небі. Люблю ще в дощову погоду сісти зручніше в кріслі й читати цікаву книгу, слухаючи шелест дощу. Тільки грозу не люблю й вітер — мені подобається дощова погода тиха, спокійна, доброзичлива. </span>
Головна думка: засудження жорстокості, ненаситності до грошей, духовної обмеженості. Автор показує згубний вплив грошей на людину, висміює певні вчинки своїх героїв, їх негативні риси.
Найбільше враження справляє образ мудрого вождя тухольців — дев’яносторічного Захара Беркута: «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». Він уже немолодий, але ще сильний, міцний, суворий, але справедливий. Його основним життєвим покликанням є праця на користь народу: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Бажаючи бути корисним іншим, Захар ще змолоду навчився лікувати рани й завдяки цьому рятував життя своїх односельців. У важкі часи для громади Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь: дає завдання тухольцям не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь, а потім Захар приймає хитре рішення про затоплення ворогів. Тухоль-ці були врятовані!
Захар Беркут — батько вісьмох синів. Усі вони шановані люди, гідні свого батька. Мене вразило те, що Захар, як біблійний герой, був готовий пожертвувати сином Максимом задля загального добра. Цей факт, на мою думку, не свідчить про те, що Беркут був бездушним і байдужим батьком. Швидше навпаки — вчинок показує нам жертовність і патріотизм вождя, адже на його плечах відповідальність за чужих дітей, про яких він повинен подумати в першу чергу. Перед смертю Захар Беркут бачить перемогу справи, якій віддав своє життя. Його виступи перед тухольською громадою сповнені переконливістю й життєвою мудрістю. Він закликає тухольців триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх здолати.
Хочу зауважити, що твір також показує патріотизм українського народу, його бажання бути вільним і незалежним. Ми, нащадки, також повинні до цього прагнути. Ідеальний керівник громади, показаний в образі Захара Беркута, може бути прикладом для сучасних політиків, які, на жаль, часто забувають про громадське та думають лише про особисте.
<span><span /></span>
У листах вирізняється тематика, важлива для обох співрозмовників. Оскільки саме виховна ціль є головною в цьому спілкуванні, коло тем окреслює Учитель. Однією з таких тем є здоров’я – духовне і тілесне, – саме так, з акцентом на духовному як первинному чиннику формування гармонійної натури. «Якщо ти здоровий, я радію; якщо ти до того ще й веселий, радію ще більше, бо веселість – це здоров’я гармонійної душі. Душа, вражена будь-яким пороком, не може бути веселою,» – звертається Г. Сковорода у 18-у листі до юного Михайла
