Колись, за сивої
давнини, в Афінах жив великий митець, різьбяр і будівничий Дедал,
нащадок царського роду.
Учнем Дедал а став його небіж Талос, ще підліток, але такий тямущий і
здібний, що сам Дедал чудувався, як швидко хлопець од нього все переймає
і сам уже створює дивовижні речі.
Одного разу, гуляючи з Дедалом по Акрополю, Талос спіткнувся і впав з
висоти. В його смерті афіняни звинуватили Дедала, мовляв, той із
заздрощів надумав позбутися свого учня і сам зіштовхнув його вниз. І
афінський люд засудив митця до вигнання.
Кинув Дедал напризволяще свою майстерню і недовершену роботу, сів на
корабель, довго плив і нарешті дістався до острова Крит. Царював там
Мінос, чоловік розумний і владний. Він щиро зрадів Дедалові, бо слава
митця давно вже досягла критських берегів.
Цар Мінос одразу запросив до себе Дедала, загадав йому багато роботи,
був щедрий і спершу навіть ласкавий. Він одружив Дедала з гарною
критянкою, і та народила афінянинові сина Ікара. Та митець тяжко сумував
за батьківщиною і почувався на Криті рабом.
Минали роки, а Дедал ніяк не міг забути далекої батьківщини. Дружина
його померла, і тоді він надумав будь-що дістатись із сином до Афін.
Митець знав, що Мінос ніколи його не відпустить і що ніхто, боячись
царського гніву, не допоможе йому втекти, а варта впіймає і приведе
назад до палацу.
Якось сидів Дедал на березі моря, журно дивився на білих чайок, що
кружляли над хвилями, і раптом йому сяйнула смілива думка: «Нехай Мінос
закрив мені путь через море, нехай він усім володіє — і водою, і землею,
але небо — не його володіння, небо вільне! Треба навчитись літати в
птахів!»
Тепер увесь вільний час Дедал робив із пташиного пір’я великі крила.
Насамперед він ладнав одну до одної малесенькі пір’їни, а тоді брав
довші й довші. Потім міцно стягував їх мотузком, клеїв воском і вигинав,
щоб були як у справжнього птаха. Нарешті крила були готові, великі —
Дедалові, трохи менші — Ікару. Митець прикріпив свої до спини й до рук,
змахнув ними і легко знявся в повітря. Покруживши, він опустився на
землю і став повчати Ікара: — Не можна підійматися дуже високо, синку,
бо це там палюче, воно розтопить віск — і пір’я розлетиться. А низько
над морем теж не лети, щоб хвилі не замочили тобі крил. Треба триматися
середини, запам’ятай це, Ікаре, тільки середини. Будь слухняний, не
шукай власної дороги, а лети просто за мною. Він навчив його літати. А
наступного дня, щойно ясне сонце виринуло з далеких глибин океану, вони
знялись у безхмарну блакить.
Ікар спершу слухняно летів за батьком. Почуття лету, дивовижне, незнане,
сповнило його душу неймовірною радістю. У захваті Ікар забув за
батькову засторогу й полинув вище, ще вище, аж до золотого сонця.
Зненацька хлопець відчув, що крила вже не так міцно тримають його, як
спершу. Пекуче сонячне проміння розтопило віск, пір’я посипалося додолу,
і марно тепер юнак махав уже безкрилими руками.
— Батьку, батьку, я гину! — відчайдушно крикнув Ікар і зник серед
зелених морських хвиль.
Не чув того крику Дедал, та, ще раз озирнувшись, не побачив за собою
Ікара. Розпачливо кружляв він у повітрі, гукаючи сина, а тоді примітив
на хвилях розкидане пір’я. Нещасний батько все зрозумів і мало не
збожеволів з горя, та мусив летіти далі, до найближчого берега.
То був чималий острів. Довго блукав по ньому Дедал, поки хвилі прибили
до берега юнакове тіло. Убитий горем Дедал поховав тут сина, і відтоді
той острів зветься Ікарія, а море довкола люди і досі звуть Ікарійським.
І цікаво, що втіленням одвічної мрії людства про крила став не
розумний, розважний Дедал, знаменитий винахідник, митець, а неслухняний,
завзятий хлопець Ікар, який перший відчув радість вільного лету і
віддав за це власне життя.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/dedal-ta-ikar-chitati/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
