Роман у віршах Ліни Костенко є одним з найвидатніших творів цієї письменниці. Головна героїня, за ім’ям якої названий твір, втілила у собі найкращі риси української жінки, притаманні жінкам тому часу. І якщо б у мене була змога написати їй листа, я б це зробила приблизно так:«Добрий день, Марусю! Я пишу тобі листа, як до справжньої подруги. Ти мене зовсім не знаєш, але я добре знаю твоє життя і ті причини, за якими ти опинилася у такому становищі. Я вважаю, що ти добра дівчина і розумієш важливість свого мистецького покликання. Я тебе добре розумію, коли твоє серце сповнюється гордістю за те, що козацький полк співає твої пісні, бо твої пісні допомагають козакам воювати.Я хочу сказати, що ти справжня українська дівчина, бо ти розумієш кохання як почуття, яке невід’ємно від громади, а творчість твоя зацікавлює не тільки вузьке коло родичів та знайомих. Я бачу, що ти прагнеш до дії, хочеш в повній мірі пізнати людські радощі і страждання в усій їх повноті.Я жалкую, що твоя любов виявилася роздвоєною, тому що ти зустрілася з розчахнутою душею твого коханого – Гриця Бобренка. Ти молодець, що розумієш нерівність своїх почуттів з почуттями Гриця:«Моя любов чолом сягала неба,А Гриць ходив ногами по землі.Важливо тільки відчути, що в цих словахне стільки докір чи осуд, скільки скрута, зітхання, тута…»Я хочу тобі сказати, що подружнє життя трактує не тільки спільність однодумців за поглядами на світ, а й спільність людей, яких, насамперед, єднають чисті, високі, нічим не заплямовані почуття та духовна рівність. Твоя вірність, на мою думку, рівнозначна вірності своїй батьківщині і своєму народові, глибокій пошані до вироблених століттями норм співжиття, та до культури суспільства. Поважаю я тебе і за те, що для тебе особиста доброзичливість і почуття обов’язку є нерозривним цілим, тому я вважаю, що ти, Маруся, насправді талановита дівчина, яка виросла серед людей, в суспільстві яких, перш за все, шанується мораль, в суспільстві яких основним правилом поведінки завжди було відверте ставлення до оточуючих, уболівання за процвітання і щастя свого народу.Ти, Марусю, мені, дуже подобаєшся, бо я поважаю твоє відкрите ставлення до кожної людини. Ти молодець, що всі свої найсвітліші почуття висловлюєш у піснях, і при всьому цьому ти залишаєшся справжньою жінкою.Ти, Марусю, справжня українська жінка, для якої любов є священним олтарем, яка, так як і всі інші, буває беззахисною та ніжною, зачарованою та змученою, пристрасною та всепрощаючою. Ти, Маруся, – справжня жінка, і якщо б ти жила в наші часи, я б дуже хотіла, що б ти була моєю подругою.Я дуже дякую тобі за твої уроки, які ти піднесла мені та моїм сучасницям, за приклад вірності та відданості. І прощаючись з тобою, я сподіваюсь, що ти обов’язково втілишся в одну з наших сучасниць та будеш й далі вчити нас справжнім почуттям, справжньому відношенню до найближчих людей і до тих, хто нас оточує.<span>До побачення, Маруся, і щастя тобі у всіх твоїх сподіваннях!»</span>
У оповіданні "Дорогою ціною" Михайло Коцюбинський, услід за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих України. Остап Мандрика був вихований на оповіданнях діда, "який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані". Ті розповіді пробуджували в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал. Остап не хотів змиритися з тим, що він, Соломія, дід - не більше, ніж худоба в пана. Він часто згадує, як катували сивого дідуся на стайні, як погрожував оббілувати і його самого пан. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рідної землі, але жити в неволі - гірше смерті. Цією відчайдушністю у своєму прагненні до волі він нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героїв Шевченка.
<span>Та справжнім відкриттям в літературі було створення письменником образу жінки, не тільки покривдженої, стражденної, а й сильної, сміливої, здатної до боротьби за свою долю. "Ваша Соломія - то джерело під час спеки... то завдаток типу жінок, що уміють боронити себе", - так визначала цей образ відома громадська діячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнім товаришем Остапові, вона жертвує своєю красою, чудесними косами. Засмучені очі Соломії не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо їх, коли з жахом стежить Соломія за високими вогняними горами палаючих плавнів і в останньому відчаї кличе тяжко пораненого Остапа; коли на човні разом з Іваном готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити свого коханого; коли чорна безодня дунайської води заховує тіло... </span>
<span>Дорогою, найвищою ціною заплатила Соломія за жадання бути вільною, гірку ціну дав за волю Остап: все життя списане на спині, а половина душі навіки залишилася в Дунаї. Такий трагічний кінець оповідання ще раз підкреслює волелюбність українського народу, його прагнення будь-якою ціною добитися свободи.</span>
У кожного народу на землі є свої казки. Здавна вони мали велике значення для людей. Адже казки – це не просто забавні або повчальні, страшні або сумні вигадані історії. Насправді в цих, на перший погляд, простих оповіданнях укладена глибока народна мудрість, подання людини про світ і свій народ, про добро й зло, справедливості й безчесті. Раніше казки передавалися з вуст у вуста, від покоління до покоління. Вони були хоронителями не тільки тисячолітніх знань, але й соковитої, яскравої народної мови Згодом багато народних казок були записані, завдяки чому ми й знаємо їх сьогодні. Вони також лягли в основу багатьох літературних казок, створених різними письменниками. Наприклад, А. С. Пушкін черпав найбагатший матеріал для своїх дивно гарних і цікавих добутків у власному дитинстві, коли він був ще хлопчиком Сашком і заслухувався незліченними казковими історіями, які розповідала йому нянька Орися Родіонівна. Казки – наші добрі й мудрі вчителі, які завжди поруч.
В начале «Поучения» Мономах дает ряд моральных наставлений: не забывайте Бога, гордости не имейте в сердце и уме, старых людей уважайте, «на войну выйдя, не ленитесь, лжи остерегайтесь, напоите и накормите просящего.. .Убогих не забывайте, подавайте сироте и вдовицу рассудите сами, а не давайте сильным губить человека. Старых чтите, как отца, а молодых, как братьев. Более всего чтите гостя. Не пропустите человека, не приветив его, и доброе слово ему молвите» . Перед нами моральные наставления, высокие нравственные заветы, которые имеют непреходящее значение и ценны по сей день. Они заставляют нас задумываться о взаимоотношениях между людьми, совершенствовать свои нравственные принципы.
Все, что указано выше, я считаю необходимым для человека в наше время.
Советы.
"не давайте отрокам причинять вред ни своим, ни чужим, ни селам, ни посевам" - не должно быть вседозволенности, люди не должны причинять вред друг другу, не должны посягать на чужое, завидовать.
"напойте и накормите просящего" , "убогих не забывайте" - эти советы говорят о том, что нужно, чтобы в душе человека было сострадание к людям, которые нуждаются в помощи, что человек должен помогать, он не должен оставаться равнодушным к просьбам, а протянуть руку помощи.
