Фолькльорний мотив Гумористичних творів. Світовий фольклор та місце в ньому українського. Зразки побутової
пісенності, драматичні форми, проза, байки. Гумористичний світ творів С.
Руданського. Доступність і простота поетичної мови гуморесок,
українська сміхова культура, глибокий підтекст.
У вірші «Всякому місту — звичай і права...» Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють інших, наживаються за їхній рахунок. У ліричного ж героя поезії є одна турбота, один клопіт -— як прожити життя чесно, по совісті. Але смерть нікого не пощадить — ні царя, ні мужика, і постати перед нею спокійно може лише той, у кого «совість, як чистий кришталь». Кожна строфа вірша закінчується однією думкою — про що має турбуватися людина. У творі багато перелічень, порівнянь, дотепних висловів, які характеризують марнославство людей. Цей вірш виконується як пісня, використаний І. Котляревським у п'єсі «Наталка Полтавка».
Г. С. Сковорода — видатний український філософ, просвітитель, письменник. Народився в с. Чорнухи на Полтавщині в небагатій козацькій родині. Володів багатьма талантами — гарно співав, грав на багатьох музичних інструментах, створював музику до власних віршів, мав педагогічний дар, знав кілька іноземних мов.
Навчався у Києво-Могилянській академії, був співаком придворної капели в Петербурзі, виїжджав у складі російської місії за кордон і мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, знайомлячись із культурою народів цих країн.
Потім викладав поетику в Переяславському та Харківському колегіумах, був домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Не гнався за багатством і славою, до викладання підходив творчо, писав власні підручники, далекі від офіційних настанов, тому довго ніде не втримувався. Віддавав перевагу вільному, спокійному мандрівному життю, не обтяженому побутовими клопотами.
Написав збірки «Сад божественних пісень», «Байки харківські», кілька філософських трактатів і притч.
<span> Із його життям пов'язано багато легенд і таємниці. Прагнув до самопізнання та самовдосконалення, висунув ідею «сродної праці». Помер у с. Іванівці на Харківщині (тепер с. Сковородинівка Золочівського району), там же й похований. На могилі — епітафія: «Світ ловив мене, та не впіймав».</span>
<span>На мой взгляд. Когда освобождаешь человека, он фактически становится твоим как-бы должником, т. е. не полностью свободным, как в первом случае</span>
<span>Бійці у творі ніч перед боєм переправлялися через річку </span>через Десну
Якраз тоді, коли заклалась була велика держава, коли сподіватись було кращого життя, татари вкрили наш край і підрізали крила народу-орлу.
Коли вже підвода з возним і вояками рушила з місця, на вулиці показався горбань.
Чому б гетьмана Сагайдачного не зобразити з піднятим у руці мечем, який він отримав з рук королевича Владислава у 1621 р. як нагороду за успішні дії під Хотинською фортецею.
Суховієм величали його сивовусі запорожці, хоча на час обрання Петра Суховієнка гетьманом.
Вирішальний бій між коронним і козацьким військами відбувся біля р. Солониці, де С. Жулкевський від 24 травня до 8 червня штурмував оборонний табір.