В Україні багата та унікальна природа. У кожному регіоні вона особлива і неповторна. Ми не повинні дозволити всій цій красі загинути. Адже наш підхід сьогодення веде саме до цього. Ми руйнуємо тваринний і рослинний світ, не даючи шансу на життя ні собі, ні наступним поколінням.Очевидно, що відбувається якась масова деградація людей. Ми розгубили в собі людяність і тепер плюємо в криницю, з якої п"ємо воду. Звичайно, дуже хочеться вірити, що все-таки в нас лишилось те, що відмежовує нас від тварин - розум.
Не хлопець,а золото-це дуже розумна,ввічлива,добра,красива та мужня.Всі можуть порівнювати її з іншою людиною і говорити цю фразу.Вона використовується для похвали за якусь хорошу справу.
Вірші почав писати
російською мовою під час навчання в Полтавській гімназії. У 1846 році
він відібрав п’ятдесят найкращих своїх віршів і на початку наступного
року видав у Полтаві їх окремою книжечкою, давши їй назву «Стихотворения
Леонида Глебова 1845 и 1846». Замість похвали й позитивних відгуків у
критиці, учень був викликаний інспектором гімназії І. І. Боровиковським
для винесення догани за видання книжки без відома дирекції гімназії. Глібов був двічі
одружений, рідних дітей не мав (діти померли в дитячі роки). По смерті
першої дружини Глібов жив сам 11 років. Всиновив сина другої дружини
Олександра.
З 1861 р. він почав видавати газету «Черниговский листок»: йому
доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глі-бов-редактор
порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти,
викладання рідною мовою тощо. Свої дописи вміщував під псевдонімом
Простодушний. «Черниговский листок» проіснував до 1863 p., коли
Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову.
Л. Глібов «зумів залучити до співпраці у «Черниговском листке» багато
відомих діячів (П. Куліш, О. Кониський, О. Лазаревський, П. Єфименко, П.
Кузьменко, О. Маркевич, О. Тищинський, М. Олександрович, І. Андрющенко
та ін.)
За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком
у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над
ним поліцейський нагляд. Лише через п’ять років Глібов виклопотав
посаду завідувача земською друкарнею. За п’ять років без роботи він мав
удосталь часу на самоспоглядання.
Хвороба серця й астма підірвали здоров’я Леоніда Івановича.
Втративши зір, він продовжував писати під лінійку з лупою.
За п’ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві останню
байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітом байкаря.
Залишив Глібов великий доробок: байки, пісенно-ліричні твори,
вірші-загадки з відгадками, акровірші, які дуже подобаються дітям.
Ідеалом для Л. Глібова було спокійне життя, без перевантажень і
випробувань. «Епітет завзятий мені не личить, — писав він 22 червня 1861
року в листі до О. Я. Кониського, — тому що я мир і спокій вважаю
синонімами щастя». Лише велика любов до України й покликання журналіста
підштовхують його до такої клопітної справи, якою було редагування
щотижневої газети.
<span>Леся Украинский, украинская поэтесса, известная далеко за пределами нашей Родины, 1893 написала поэму «Старая сказка», которую можно считать ее поэтическим манифестом. Хотя этот произведениенаписано достаточно просто для восприятия, проблемы, затрагиваемые автор, простыми не назовешь. В центре поэмы Леся Украинский изобразила поэта, который в своих песнях выражает заветные мечты народа о свободе и счастье. Простые люди любили и уважали поэта:</span>То и дело ходила молодежь Песни-слова выслушать.<span>С такого уважения и любви народа к певца можно сделать выводы, что тот был очень талантлив. А однажды поэт даже написал серенаду на заказ рыцаря Бертольдо, с помощью которой богач завоевал сердце своей возлюбленной. Но не только для Бертольдо стихи поэта играли большую роль. В них рассказывалось о народной жизни, поэтому все народ запоминал и повторял эти стихи.</span>... Певцы по городу ходятИ песнями народ морочат,Все о равенстве и о свободеВ песнях они твердят.Уже и в тюрьмах их сажают,Но ничто не помогает,Их песни идут по людям,Всяк песни те перенимает.<span>По сюжету поэмы, рыцарь Бертольдо с войском решил захватить неприступные стены одного из городов.Но город был мощным, а воины Бертольдо уже устали. В это время перед войском вышли певцы и спели песню, написанную главным героем - поэтом. Слова этой песни так вдохновили воинов, они продолжили борьбу и захватили неприступный город. Бертольдо пообещал поэту большую награду, но поступил бесчестно и обещание свое не выполнил. Впрочем, поэт не нуждался какой-то материальной награды за свои стихи, потому что этот великий человек был способен на самопожертвование ради других. Он знал: что бы с ним не случилось, его стихи будут жить вечно. Даже во время пребывания в тюрьме поэт чувствовал, что его мнение осталась на свободе:</span>И в темнице буду свободен, -Имею думы-волшебницы,Что для них нет в миреНи залога, ни границы.+1 Моего прыткого словаНе застал темница,Полетит оно по миру,Как тая свободная птицаК сожалению, при жизни поэта его мечта о свободной жизни народа не осуществилась, однако народ помнил его и его творчество.<span>Вывод. Тема назначения поэта и поэзии - вот основа поэмы Леси Украинский «Древняя сказка». Автор убедительно доказывает, что возможности истинного поэтического слова безграничны. Для настоящего поэта главное - не материальный мир и его преимущество, а свобода слова и вольность мысли.</span><span>Опорные слова и понятия: назначение поэта и поэзии, поэтический манифест, поэма, серенада, творчество.</span>
