Напиши про Мину Мазайла - українського перевертня, який вважав мову та українське походження як ключ від усіх його бід, доведи важливість мови на його прикладі.
Детектив: Справа про крадія яблук
-Діду, чого ти такий засмучений? - спитав свого діда Сергійко, виходячи з авто. Він тільки що приїхав до діда у село на канікули.
- Та прикро мені, що не зможу пригостити тебе яблуками з того дерева, що я три роки тому посадив, пам'ятаєш? Перший врожай для тебе беріг. Такі яблука гарні були, великі такі, соковиті... А тільки що побачив, що якась потвора дерево обтрусила. Жодного яблучка не залишила, ще й гілку ось зламала. Півгодини тому ще були, до того, як дощ почався, а тепер... Ох, лишенько!
- Ну, тільки б знайти цю падлюку, я йому покажу, як красти! - сердито промовив Іван Андрійович, тато Сергійка. Але як його знайти?
- Тату, тату! Так дощ же був, тобто відбитки слідів мали залишитися! - відразу здогадався Сергійко.
- Ти маєш рацію, синку, - погодився з сином батько. - Ходімо, пошукаємо.
І дійсно: на ґрунті чітко були помітні відбитки чоловічих чобіт. Вони вели до краю городу і далі, до невеличкої хатинки неподалік.
- Ах ти ж негідник! - не втримався дід. Це ж хата Степана-невдахи, пияка тутешнього. Ну, я йому...!
- Ні, тату, - твердо сказав Іван Андрійович. Я сам до нього піду побалакати. Поясню йому, що красти не можна. Битися ми не будемо, не хвилюйся.
За годину тато повернувся і приніс мішок яблук. Тих самих яблук, що зникли з дерева. Про що він говорив зі Степаном, тато не розповів, але після цього випадку Степан вибачився перед ними, мовляв, біс попутав. І більше він ніколи нічого не крав.
Вітрячок весело обертався на високому пагорбку, мов горобчик, вимахував крильцями, висвистував свою довгу й одноманітну пісеньку:
Я швидесенький Вітряк,
обертаюсь так і сяк.
І мене ніхто й на мить
не посміє зупинить!
І раптом Вітрячок зупинився.
— Дивно,— проказав він уголос,— що це зі мною трапилося?
— Нічого особливого,— озвався поряд дядько Вітер,— просто я ліг на шовкову траву відпочити.
— Ти хто такий?
— Той, хто допомагає тобі обертатися. Звуся я Вітер.
— Не чув про такого! — невдоволено проказав Вітрячок.
— До речі, від мене походить і твоє ім'я: Вітрячок. Правда, схожі?
— Та я зараз!.. Та я...
— Якщо ти, Вітрячку, збираєшся залякати мене, тоді я змушений буду полетіти геть. А ти служитимеш сідалом для галок і горобців.
— Та я... Я, дядьку Вітре, хотів би вибачитися перед вами за свої слова... Перепочили трошки, то, може, продовжимо свою роботу? До того ж у мене навіть пісня нова народилася:
Ми — єдина сім'я:
дядько Вітер і я,
і ніхто зупинить
нас не зможе й на мить!
З того часу...
Ігор Січовик
З якою інтонацією треба читати слова Вітрячка? А Вітру? Які слова читатимеш невдоволено, які — здивовано, а які — з вибаченням?
Спробуй проспівати пісеньку Вітрячка.
Придумай продовження казки.
Соціально-психологічний роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»<span> розкриває широку панораму життя українського села. Кілька поколінь проходить перед нашими очима. 3-поміж великої кількості персонажів звертають а себе увагу </span>образи трьох жінок<span>. Кожна з них ніби представляє своє покоління: баба Оришка, дочка її Мотря та Галя Ґудзівна, Мотрина невістка. Доля кожної З них тісно пов'язана з долею Чіпки Варениченка — головного героя роману. </span>
<span>З дитячих літ Чіпка виніс найтепліший спогад про бабу Оришку. Вона була дитині єдиним порадником, добрим ангелом і вихователем. Поки Мотря, Чіпчина ати, наймитувала, баба Оришка і доглядала хлопчика, і знайомила з навколишнім світом, і звеселяла онука казками., </span>
<span>Після смерті баби Оришки найближчою для хлопця залишилася мати. Маленький Чіпка недолюблював її, бо вона завжди була виснажена працею, втомлена і від того сердита. Тяжке було Мотрине материнство. Не знала вона щастя дівчиною, не знала жінкою, не судилося зазнати його й матір'ю. </span>
<span>Минав час. Чіпка підростав, і Мотря почала плекати щиру надію на сина. Тому, коли Чіпка невсипущо дбав про господарство, розумом своїм і золотими роботящими руками множив його, Мотря несказанно раділа і тяжко сумувала, коли син її кривдив... Панас Мирний психологічно точно написав про це: «Тільки одна мати вміє разом кохати свою дитину й ненавидіти, жалкувати й проклинати...» </span>
<span>Психологічно достовірно розповідає письменник про останній драматичний крок жінки. Не витримала Мотря страшних випробувань, не змогла примиритися з кривавими розбоями, в яких брав участь Чіпка. І, незважаючи на любов до свого єдиного сина, вона йде у волость і викриває його злочини. Не змогла вона мовчати, переступивши через власну совість, через народні етичні норми. </span>
<span>Не менш трагічно розкривається перед нами і образ Галі Ґудзівни. Розбишацька дочка, єдина дитина колишнього москаля Максима, злодія і п'яниці, вона від самого народження зростала в достатку. Але душа її, що залишилася чистою і незаплямованою серед багна, ненавиділа оцей достаток, надбаний грабунком на чужих сльозах. У цьому образі втілено народні прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності. Панас Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню її красу («...біле, рум'яне личко, очі оксамитові, чорні»), доповнюючи внутрішньою красою, що гармонує з мовою героїні, яка «щебече, як ластівочка». Ось такою постає перед нами «польова царівна» Галя. Для неї Чіпка став причиною і щастя, і болю, і загибелі. </span>
<span>Жіночі образи в романі Панаса Мирного сповнені трагізму. Жінки не в змозі змінити своєї долі. Кожна з них, як може, намагається врятувати Чіпку, але всі зусилля виявляються марними. Доля їхня несе на собі сумний відбиток, накладений тяжким, жорстоким життям і несправедливістю, яку вони надто часто зустрічали на своєму шляху. </span>
А Закликав боротися проти голого фактографізму в літературі, орієнтуватися на класичні світові зразки художньої творчості і боротися проти копіювання традиційних стилів і форм, гаряче обговорював ідею відродження національного мистецтва