«Співець» Леся Українка аналіз Автор: Леся Українка Рік написання: 1889 Тема «Співець» – краса вранішньої природи, її гармонія. Основна думка «Співець» – уславлення краси природи, оптимістичного світобачення; назва підкреслює основну рису героя твору солов’я – його майстерність у неперевершеному співі. Художні образи у вірші «Співець» Лесі Українки Зорі – яскраві, червоні, привітно сяють над світом, і їх радісно вітає все живе на землі; троянда – розкішна, вродлива, «найкраща з квіток», своїми барвами прикрашає садок, радує око; соловейко – «співець чарівливий», шле вітання зорі вечірній і зорі вранішній, славить життя; від його любого співу розпускаються квіти, розвиваються садки. Художні засоби та прийоми «Співець» Епітети: «багрянії зорі», «пісні голосні», «ясним самоцвітом», «троянда розкішна», «співець чарівливий», «година сумна» та ін. Метафори: «грала промінням», «усміхалась весняним привітом». Порівняння: 1) Вже пролетів, немов пташка зальотна, Весняний той час. 2) Вітер зітха, мов дріада сумує. Персоніфікація: 1)Пишно займалися багрянії зорі. 2)Гордо палала троянда розкішна. У творі змальовані: весняний вечірній пейзаж «Пишно займались багрянії зорі колись навесні…»; пейзаж вранішній «… грала промінням, ясним самоцвітом порання роса…»; садок «Горда палала троянда розкішна, найкраща з квіток, — барвою й пахом вродливиця пишна красила садок»; У своїй ранній поезії «Співець» Л.Українка запевняє читачів у тому, що ніякі сили не примусять її відмовитись від патріотичного обов’язку — служити своїй батьківщині й рідному народові. Та хоч би й крила мені солов’їні, І воля своя, – Я б не лишила тебе в самотині, Країно моя!
Джерело: http://dovidka.biz.ua/spivets-lesya-ukrayinka-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокзального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/neymovirni-prigodi-ivana-sili-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
<span>
Катерина (дуже стисло) - Шевченко Тарас</span><span>Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люди,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить, жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине...
Катерина закохується в москаля й виходить до нього ввечері в садочок, не слухаючи батьків. Так вона свою долю "занапастила", ночуючи з москалем, аж поки селом не пішли поговори.
Прийшла недобра звістка, що москалі мають вирушати в похід. Коханий обіцяє Катерині, що повернеться. Закохана дівчина не звертає уваги на людські пересуди, адже москаль з нею одружиться. Вона чує під серцем нове життя, тому виходить з дому лише вночі, ходить садом, згадує свого коханого. Дівчина сумує, але не втрачає надії.
Через деякий час Катерина народжує дитину. Вона все ще виглядає свого коханого. Люди ж у селі сміються з неї, глузують.
ІІ
Батьки Катерини скривджені тим соромом, якого завдала їм донька. Адже народити дитину без чоловіка — великий гріх, тим більше на селі.
Мати і батько вирішують позбутися одвічного сорому, вигнавши непутящу дочку з дому. Вони кажуть, щоб Катерина йшла у Московщину, шукала свого чоловіка, свекруху.
Сказавши дочці останнє слово, мати непритомна впала на підлогу, а батько навіть не став слухати, коли дочка почала його молити.
Ледве жива, Катерина пішла у садок, набрала землі, щоб почепити на хрест. Тепер вона ніколи не повернеться додому, так і помре на чужій землі, а син буде страждати через неї, спокутувати її гріх.
Село ще багато говорило про Катерину, але її батьки вже цього не чули.
ІІІ
Приходить ніч. Катерина йде вперед, шукає свого москалика. Питає вона у чумаків шляху на Московщину, просить милостиню та йде собі далі.
Жінці доводиться пережити багато страждань. Уже й зима почалася, свище завірюха, а вона погано вдягнена.
Раптом Катерина бачить, що їдуть москалі. Вона кидається до них, починає розпитувати, чи не бачили вони її Івана. Ті тільки сміються, бо багатьох надурив їхній брат.
Заплакала Катерина і з сумом роззирнулася навколо себе. Із стражданням звернулася до сина:
... Сину мій Іване!
Де ж ти будеш ночувати,
Як мене не стане?
З собаками, мій синочку,
Кохайся надворі!
Собаки злі — покусають,
Та не заговорять,
Не розкажуть сміючися...
Ніхто в світі не пожаліє дитину-байстрюка, чекає її страшна сирітська безправна доля.
IV
Та ось одного разу серед москалів, що їхали повз неї, Катерина раптом побачила свого Івана, що був за старшого. Кинулась вона до коханого з радістю, але той тільки відповів:
"Дура, отвяжися!
Возьмите прочь безумную!"
У безтямі Катерина просить колишнього коханого не кидати її, взяти хоча б за наймичку, пропонує показати йому сина. Та повернувшись, бачить, що москаля вже немає.
Зневірена жінка віддає дитину товаришам Івана, щоб вони передали старшому, і кидається до лісу. Не бачачи ніякого виходу зі становища, у якому опинилася, Катерина втопилася.
Чорнобрива Катерина Найшла, що шукала. Дунув вітер понад ставом І сліду не стало.
V
До Києва іде сліпий кобзар, біля якого тулиться хлопчик-поводир. Кобзар починає співати, перехожі дають йому гроші.
Раптом на шляху з’являється карета і зупиняється біля старців. Кличуть хлопчика до себе, пані дивується його красі.
А пан одвернувся, бо пізнав у хлопчику Катерину.
Карета їде далі, а старці продовжують свій шлях.
</span>
