Ответ:Захар Беркут 90-літній чоловік ,який править громадою,є найповажнишою людиною в селі Тухля. Також має синів
Объяснение:
У творчості Тичини, митця глибоко самобутнього, пристосуванство до тоталітарної системи призвело до втрати поетичного таланту.
Серед п'ятнадцяти поем П. Тичини найфундаментальнішою є поема «Сковорода», яка писалась майже впродовж всього життя поета (починаючи з 1923 р. до 50-х років). Така увага до постаті Сковороди не випадкова, адже мандрівного поета Тичина ввансав своїм духовним батьком. Проте на відміну від Сковороди, який не прийняв від світу ролі «стовпа неотесаного», Тичина проміняв свій поетичний дар на портфель чиновника.
Проте поетична творчість раннього Тичини і Тичини революційної доби свідчить про величезний талант, який дійшов до нащадків і вражає їх своєю неперевершеністю .
Перші вірші Тичини, датовані 1906-1908 pp., відзначаються недовершеністю форм і змісту. Але серед них є маленька перлина — «Блакить мою душу овіяла». Поетичні твори, що передували першій збірці, відзначалися соціальною тематикою. Молодий автор розповідав про злиденне життя як своєї сім'ї, так і всього народу, засуджував імперіалістичну війну. Серед перших публікацій є кілька оповідань Тичини, які засвідчили обдарування прозаїка, які, на жаль, він пізніше не розвинув.
Але збірка «Сонячні кларнети» явила читачам сформовану творчу особистість.
Мальовничою, сповненою ніжності й чуйності постає у віршах П. Тичини українська природа — така рідна, близька й водночас наче побачена з іншої висоти. Тому вихід у світ першої збірки віршів «Сонячні кларнети» (1918 р.) став подією величезної ваги в українській літературі. Всі твори збірки сповнені сонячною вірою в життя, людину, в рідний край. Збірка мала шалений успіх і вмить прославила автора. І сьогодні вона є одним з унікальних і наймузичніших творінь у світовій поезії, бо поєднала в собі поетичний ліризм із національним та соціальним прозрінням.
Уже ці перші твори Тичини були дуже схвально прийняті критикою. Збірка «Сонячні кларнети» стала тим явищем в новітній літературі, яке не мало аналогів ні в російській, ні у західноєвропейській літературах. Поезія Тичини несла в собі музичність особливого типу. Вона була не прикрасою, а принципом світобачення.
Багато поетів і до Тичини інструментували лірику вишуканими асонансами, алітераціями, внутрішнім римуванням. Особливої вправності у цьому досягли символісти як західноєвропейські (П. Верлен, А. Рембо), так і російські (А. Бєлий, В. Брюсов, О. Блок) та українські (М. Вороний, О. Олесь, Г. Чупринка). Тичина ж обрав для звучання своєї поезії кларнети — глибокі та ніжні інструменти, здатні відтворити будь-що — джаз, класику, естрадну музику.
Незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю раннього Тичини. Поет рано утвердився в думці, що поезія — це синтетичний вид мистецтва. Навіть заголовок його першої збірки підкреслював життєрадісний характер творів, вказував, що вони синтезують сонячне тепло й світло з музичними ритмами життя, які єднають людину з природою. У віршах цього періоду можна побачити, як зорові образи чергуються зі слуховими: звук подається «забарвленим», колір — «озвученим». Кожна поезія Тичини зі збірки «Сонячні кларнети» — це розгорнута метафора, яка тонко передає мелодію слова і трепет душі.
У поезії «Арфами, арфами...», крім музичних образів,, створено неперевершений зоровий образ-символ молодої весни. Цей твір перегукується з віршем М. Вороного «Блакитна панна», проте між цими творами є багато відмінного. У Миколи Вороного наявний зовнішній опис Весни, яка «лине вся в прозорих шатах, у серпанках і блаватах»; вона нагадує «Блакитну панну». Поезія ж Тичини прочитується як багатогранне і святкове сприйняття особистої весни і весни нації: молодості, буяння сил, надії, тривоги, сподівання злету, перемоги. Тичина пройняв твір весняною, урочистою, сонячною мелодією, знайшов вишуканий ритмічний малюнок. За вишуканими тропами (метафоричними епітетами, порівняннями) постає персоніфікований образ прекрасної дівчини, до ніг якої схиляються і квіти, і прозорі дощі, і громи, і веселки.
<span>У символічному образі дівчини-весни закладене оптимістичне передчуття випробувань і тривог, які постануть перед українською нацією. У творі Тичини ніби струни обізвались під вправною рукою музиканта. А потім мелодія полилась у наростаючому темпі: «Золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними...».</span>
Отже , вона прийшла , довгоочікувана зима! Добре пробігтися по морозцем в першу зимовий ранок ! Вулиці , вчора ще по-осінньому похмурі , суцільно покриті білим снігом , і сонце переливається в ньому слепяшім блиском. Химерний візерунок морозу ліг на вітрини магазинів і наглухо закриті вікна будинків , іній вкрив гілки тополь. Глянеш чи вздовж вулиці , витягнувся рівною стрічкою , поблизу чи навколо себе подивишся , всюди все те ж : сніг , сніг , сніг. Зрідка підіймається вітерець пощипує обличчя і вуха , зате як красиво все навколо! Які ніжні , м'які сніжинки плавно кружляють у повітрі. Як не колючий морозець , він теж приємний . Чи не за те всі ми любимо зиму , що вона так само , як весна , наповнює груди хвилюючим почуттям . Всі жваво , все яскраво в перетворює природу , все повно підбадьорливої свіжості. Так легко дихається і так добре на душі , що мимоволі посміхаєшся і хочеться сказати дружньо цьому дивовижному зимового ранку : «Здрастуй , зима! »
<span>Великий поет Дайте Аліг'єрі увінчав своєю творчістю добу Середньовіччя і розпочав в Італії та в усій Європі нову епоху Відродження. Найбільш відомий твір Дайте — поема «Божественна комедія» (1307— 1313 рр. — 1321 р.). Данте назвав свою поему «Комедією». Пізніше Дж. Бокаччо, вражений силою таланту автора і величчю його твору, приєднав до цієї назви визначення «божественна». Під такою назвою — «Божественна комедія» — поема була опублікована у 1555 році, ввійшовши до скарбниці світової літератури.
Данте описує стан душі людини після її смерті і в алегоричній формі показує, що людина, згідно зі своїми вчинками на землі, потрапляє до пекла, чистилища або раю. При цьому поет спирався на біблійне вчення про те, що людина має два життя і дві смерті — фізичну (тілесну) і вічну (духовну). Однак Данте долає середньовічне уявлення про незмінність і приреченість людської натури.
У центрі твору — людина, котра прагне духовного вдосконалення себе й світу, вона здатна осягнути проблеми всього людства. Форма розвитку сюжету — подорож по загробному світу. Цей прийом до Данте неодноразово використовували його великі попередники — Гомер, Овідій, Вергілій. У середньовічній літературі існував жанр так званих «видінь», згідно з яким письменники показували муки грішників або раювання праведних. Однак у Данте «подорож душі після життя» перетворюється на всеохоплюючу картину, яка показує духовний стан сучасної йому Італії і всього людства.
Таким чином, поема сповнена не містичних, а цілком реальних проблем, що набувають філософського значення. Про задум твору Данте писали, що письменник мав на меті «Врятувати людей від ганебного стану і привести їх до щастя». Письменник прагнув до духовного спасіння Людини й усього світу. Він проголошував високі ідеали Добра, Любові, Милосердя, Розуму, які, на його думку, можуть змінити життя суспільства. Письменник, на противагу середньовічній моралі, утверджував, що людина ще на землі мусить усвідомити своє становище, намагатися поліпшити його, звертаючись до прихованих творчих сил своєї душі.
Данте писав свою поему з тим, щоб її можна було тлумачити з чотирьох поглядів. .Перший аспект — буквальний, коли текст розуміється таким, як він написаний. Другий аспект — алегоричний, коли під текст слід підставляти події зовнішнього світу. Аспект моральний передбачає опис переживань і пристрастей людської душі. Четвертий аспект — містичний або філософський. Якщо взяти, наприклад, першу пісню «Божественної комедії», то її моральний сенс полягає в тому, що дія відбувається в людській душі, звідусіль оточеній гріхами (леопард — любострастя, лев — гордість, вовчиця — жадібність), яким протистоїть ідеал громадянських чеснот.
У центрі художнього світу «Божественної комедії» знаходиться земля. У північній півкулі розташована глибока воронка Пекла, центр якої — в середині Землі. У дев'яти колах мучаться душі грішників. Це загальна картина людських вад і гріхів. У Пеклі Данте супроводжує Вергілій. Найстрашніший гріх, на думку поета,— це зрада. У Південній півкулі розташована гора Чистилища, оточена з усіх боків океаном. Разом з передчистилищем і земним раєм тут також дев'ять кіл, у яких очищуються душі померлих. Навколо Землі рухаються Сонце і планети. Вони створюють також дев'ять кіл, на яких розташований небесний Рай, де живуть у вічному блаженстві душі праведників. Десяте коло утворює Емпірей, помешкання божества, світ вічності. Данте змальовує Небесну розу — втілення християнських ідеалів. У фіналі з'являється авторові видіння Бога, і йому нарешті відкривається ідея Божественної любові.
Подорож героя поеми Данте «Божественна комедія» у потойбічний світ має глибокий духовний і моральний сенс, закликає людей позбуватися гріхів і прагнути до християнських та загальнолюдських ідеалів доброчестя. </span>