Як я ставлюся до тих хто цурається свого роду, свого народу
Я вважаю, що ті, хто цурається свого роду, свого народу - нещасні люди. Вони наче дерева без коріння. Як то перекати-поле, що котиться куди вітер повіє. Адже кожна людина не з'явилася на цей світ з незвідки. Всі ми - нащадки наших пращурів, остання ланка довгого ланцюга поколінь. А якщо людина не цінує свого роду, то вона самотня і нещасна, хоча й не усвідомлює цього. Тому мені шкода цих людей. Шкода, що вони не розуміють того, чого самі себе позбавляють.
Україна - пісенна держава. З покон віків наші предки співали пісні за роботою, коли відпочивали, коли їм було сумно, коли було радісно. Пісня іде поруч з українським народом вже дві тисячі років.
Пісня не покинула й наше сьогодення. Зараз Україна має дуже, дуже багато талановитих співаків, композиторів та авторів. Усі ми, від мала до велика слухаємо музику та співаємо пісні.
Але, якою багатою на пісню сьогодні не була б Україна, ми ніколи не забуваємо своїх коренів. Пісні, що співали наші предки, зараз часто звучать як у сучасній обробці, так і такими, якими вони були з самого початку.
Ми шануємо наші традиції, шануємо наші корені. Ми не забуваємо цих пісень, бо дух наших предків звучить між рядками. Ми повинні завжди пам'ятати, з чого все починалося. Пісня є невід'ємною частиною нашої культури і нашого народу, тож Українці ї зараз співають пісні, які прийшли до нас через віки з минулого.
Їде дівчинка у трамваї . Заходить бабуся з ковійкою (палкою),сумкою та візочком. Дівчинка подивилась на неї ,Бабуся поглянула на дівчинку і сказала :
- Хіба вас в школі не вчили що старшим треба поступатись місцем у транспорті ?
- Вчили -впевнено сказало дівчисько
-ти про це забула?
-НІ .
-А що тоді?
- Канікули почались то нас більше не вчать!
Батько Михайлика - як і всі чемні хлібороби щирі, мудрі і добрі. <span>Все своє життя батько працював на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годувала, і зодягала, і на світі держала його і сім’ю.</span>