1,у фільмі більш детально зображені герої
2, у книзі більший сюжет
3, деякі частини твору не збігаються з фільмом
Дорослі допитливі розуми всі шукають істини і не помічають її у себе під носом. Але варто їм всього-лише трішки задуматся і озирнуться і відповідь поруч. Але вона не так вже проста, як здається. Давайте оглянемося разом! Коло та навколо весело і безтурботно росте молодшого покоління. Саме діти - ці маленькі крихытки щастя - є найбільшою наукою. Особливо чудово, коли маленьке усміхнене сонечко смикає тата чи маму за рукавчик, і серйозним голосам питає: "а чому кропива пече?" або "навіщо котові вуса?". А? Не відповісте? Ото ж бо ж, ви б навіть і не подумали! А тепер і вам цікаво! Ось так, відповідаючи на питання, батьки заново вчаться бачити світ під новим кутом і в нових фарбах. Поміркуймо ще. От приміром, розумні та кмітливі дорослі придумали техніку різну, електроніку, машини і т.д. Вони думають, що генії, підкорювачі світу ... А немає. Вони за телевізорами не бачать природи, в якій, допитлива дитина шукає собі пригод і натхнення для наступних питань. Подивимося ще глибше. Дорослі розучилися любити. Ну звідки вони взяли ці свої вигоди та ідеали? Хіба важливо це будь-якій маленькій людинці, з набитими кишенями цукерок, яка при вигляді щирої посмішки вже відчуває красу<span>Ⓐ</span>.
Образ Украины в произведениях Шевченко
Уже для многих поколений украинских - и не только украинской - Тарас Григорьевич Шевченко значит так много, что сама собой создается иллюзия, будто мы все о нем знаем, все в нем понимаем, и он всегда с нами, в нас. Но это лишь иллюзия. Шевченко как явление великое и вечное - неисчерпаемый и бесконечный.Волей истории он отождествлен с Украиной и вместе с ее бытием продолжается ней, вбирая в себя новые дни и новый опыт народа, отзываясь на новые боли и думы, становясь новым скрижалей судьбы. Он растет и развивается во времени, в истории, и нам еще идти и идти к его постижения. Мы на вечном пути к Шевченко .
Цитатна характеристика героя.• «Климко йшов босий, у Кургузов штанцях, старої матросці, яка була колись блакитний, а тепер стала сіра, і ще в дядька Кирила вартівні. Тієї вартівні, як казав дядько, було «сто років і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давнього мазуту. Чи не брали її ні дощ, ні сніг, ні сонце ... Вночі вона холоднела, а вдень аж диміла на сонці, пахла ще сильніше ... ».• «Жив ... відколи осиротів».• «Це була найбільша радість Климка - покласти перед дядьком ошатно списані зошити, а самому взятися працювати: винести миску з водою, витерти підлогу, і тихо, крадькома, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, яку сам і наварив, - гарячої та запашної. Про зошитах він ніколи не боявся, тому що тільки за листом іноді мав "посередньо» ».• Дядько Кирило - Климку: «Ай, добра ж ... По-в-В, такий не всяка і кухарка зварить ...».• «Він так би і виріс серед квітучих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів ... Від них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат».• «Доглядати за собою - зварити їсти, прибрати в будинку, випрати одежину - він умів і сам».• «Найстрашніше сталося тоді, коли він, відпочивши, встав, щоб іти, і впав: ноги не тримали ... Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав:« Ну-ка, йдіть! Ну-ка, йдіть мені зараз же! ». • «... Йдучи з сумкою за плечима вище незнайомій вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину ...».• Климко - Наталії Миколаївні: «Не треба вам нічого промінюють, а переходите - це ми вас з Зульфатом удвох просимо, - переходьте жити до нас. Ми вам допомагати будемо, маленьку будемо доглядати ... ».• Климко - Зульфата: «Що, у нас картоплі є трохи і сала? Цього хоча б на два місяці вистачило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняти по дорозі назад, молока, може ... ».• «А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіп'яв її в руках так, щоб затулити дівчину, і став розглядати, бурмочучи заклопотано перше, що спало йому на думку ...».• «Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір !! ».• «Я вам, тітка, води наношу, дров нарубаю, ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! - Климко похапцем простягнув жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима ».• «Від переїзду вдарила довга автоматична чергу. Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах його попливли яскраво-червоні плями. Він втупився пальцями в дірку на грудях, тихо ахнув і впав ».• Тітка Марина - Климку: «Де у тебе та й сила береться, он скільки пройшов голодний і холодний».• «Я прийду до вас, тітка Марина. Як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду. А зараз треба мені назад, мене там чекають ... ».• «Німець таки дістав його вже кулаком в груди ... Климко спробував встати, але в грудях і в коліні захворіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по бруду і тягнути за собою вузол, вибрався з калюжі».<span>• «Климко йшов помалу, так як вкрай змором зі своєю ношею. Мішок з сіллю і харчами він перев'язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його перечекати, а йшов, напнувши надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги ».</span>
Кінцівка:Лось не встав.І дядька хотіли посадити за грати.Але діти так просили щоб Шпичака відпустили.І в цю мить лось повурухгнувся і встав.Діти так зраділи і дядька відпустили і дали великий штраф.Лось повернувся до заповідника.Кінець!