Вона добра мила ніколи не здається йде до своєї мети(хотіла зняти прокляття з вадимма)
Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: громадянська. Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства. Віршовий розмір: хорей
Тема «Заповіт»: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.
Ідея «Заповіт»: віра поета у світле майбутнє України.
Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом.
Художні засоби «Заповіт»
Епітети: «степ широкий», «Вкраїна мила», «лани широкополі», «вража зла кров», «сім’ї великій… вольній, новій», «незлим тихим словом», «синєє море».
Повтори: «Як… було…», «реве ревучий», «в сім’ї…».
«Заповіт» композиція За формою своєю
«Заповіт» — монолог ліричного героя. Він складається з шести строф, котрі об’єднані попарно і тому утворюють ніби три ступеня, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію. У той час всі вони об’єднані в одну гармонійну цілість.
Експозиція: Як умру, то поховайте… На Вкраїні милій… Зав’язка: Як понесе з України Кров ворожу
. Кульмінація: …Вставайте, Кайдани порвіте.
Розв’язка: І мене… Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.
Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи— романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.
У творах поета Тараса Шевченка поряд з фігурами народних месників, борців - визволителів особливе місце займають образи жінки з дитиною, дівчата, сестри, трудящої матері. І це при тому, що Шевченко ріс без матері, жив з мачухою, яка його недолюблювала. Він був нещасний в особистому житті, і навіть після того як став вже не кріпаком, а вільною людиною, одружитися не встиг, дітей також не було. Такий нещасний в особистому житті, тим не менш Тарас Шевченко у своїй ліриці найчистішу і тому найвищу красу бачив тільки в матері, в жінці. Дітей він любив, співчував знедоленим, улюблений образ для нього - мати з дитиною. Це дуже добре видно з вірша "Сон".
Для поета Шевченка жіноча кріпосна неволя була справжньою болем, яка пульсувала в його серці. Адже його рідна мати була кріпак і померла не вільною.
Шевченківські героїні не тільки вміють терпіти позбавлення і страждання, вони також можуть мстити своїм кривдникам і поневолювачам. Збожеволівши від нанесеної образи Оксана підпалює будинок кривдника; Марина вбиває свого пана, який понівечив дівчині молодість; вся палаюча гнівом відьма мстить розпусникові-пану ...
...
