Цей вислів став уже крилатим. Особливо щодо української пісні, бо українців у світі знають як співучий народ. Пісня супроводжує людину все життя: від народження й до самої берізки (так каже моя бабуся). Мама мені співала колискових пісень, а потім, коли я трохи підріс, вона вчила мане гарно говорити і ми з нею разом співали коротенькі дитячі пісеньки, особливо мені подобалася пісенька "Котку, котку рябку, викопай нам грядку".
У піснях народ ніби записав усю історію, тому є пісні історичні, є побутові, чумацькі, є обрядові пісні та безліч дитячих пісеньок. А у нас на книжковій полиці стоїть дуже цікава книжка "Історія України в народних піснях", там можна прочитати про все: і про Богдана Хмельницького, і про лицарів, що боронили землю від ворогів, і про героїчну Марусю Богуславку, яка визволила бранців із полону.
Українці — народ жартівливий, тому в збірниках пісень можна знайти безліч жартівливих пісень. І радість, і смуток, і душевні переживання народ вилив у пісню. Тож справді, пісня — душа народу.
Может хухи существуют, а может и нет но все же надо верить в сказку. Может мы их просто не видим, потому что они меняют свой цвет под окружающую среду. Это лично мое мнение.
За українськими повір'ями, мавки не мають душі, але Мавка Лесі Українки отримала її в стражданнях, кохання зробило лісовий дух людиною. За своє добре серце, палке і вірне кохання, за біль і страждання, які вона зазнала через своє почуття, отримала Мавка безсмертну душу
Ворога можна пробачити,тільки тоді коли від вибачитвся перед вами за свої погані вчинки.
54 года достоверная информация