1)Зруйноване весілля
2)Настя у татарському полоні, перебування у султанському гаремі
3)Роксоляна-жінка Сулеймана
4) Хрещення дитини по християнськи
5)Другий Гаддж Роксоляни
Надія людині потрібна завжди. якщо не буде надії то й не буде мрії. не дарма кажуть надія помирає останньою . бо надія дає сили рухатись далі
Богдан Сильвестрович Лепкий — письменник, літературознавець, критик, видавець, редактор, перекладач, художник, педагог, видатний діяч української та польської культур.Народився 4 листопада 1872 року на хуторі Кривенькім, що на Тернопільщині, в сім’ї священика Сильвестра Лепкого (літературний псевдонім Марко Мурава). Хрещений 9 листопада того ж року в с. Крегулець Гусятинського району.З шести років малий Богдан жив у Бережанах, у діда Михайла Глібовицького (1814-1887), священика, віце— маршалка Бережанського повіту. Основи знань юнак отримав у Бережанській гімназії (1883 — 1891). З дитячих літ Бережани, згадував письменник, стали "найкращим для нього містом у світі". Після закінчення гімназії у 1891 вступив до Віденської Академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці переводиться на філософський факультет.Туга за Батьківщиною спонукала Лепкого перейти до Львівського університету, де він поринув в українську культурну стихію. Кількарічне навчання у Львівському університеті (1892 — 1895), по закінченні якого працює вчителем-суплентом в Бережанській гімназії (1895 — 1899). Займається творчою діяльністю. Одне за одним Уявляються його перші оповідання: "Дідусь", "Нездала п’ятка", "Над ставом", "Гусій" та ін.1899 р. — виїзд до Кракова, де він розпочав свою викладацьку (педагогічну) діяльність в гімназіях ім. Яна Собєского, св. Яцка та св. Анни, читав лекції з української мови та літератури. Згодом отримав посаду лектора в Ягелонському університеті. У Кракові Б. Лепкий створив своєрідний український центр у польському літературному середовищі.Події першої світової війни привели Б. Лепкого з сім’єю до Німеччини. У незвичайних умовах почалась його напружена праця, як громадського діяча в антицарському "СоюзіВизволення України". З 1915р. працював на просвітницькій роботі в таборах для військовополонених солдатів царської армії, спочатку в Фрайштаті, а потім у Раштаті біля Бадена (викладав історію літератури). З 1916 — просвітницька праця у таборі Вецляру, де Лепкий провадив малярську школу.Влітку 1917р. відвідав Львів, Бережани, могилу батька о. С. Лепкого в селі Жуків, побачився з рідним братом, січовим стрільцем Левом Лепким.Наприкінці 1925 р. Лепкий повернувся де Кракова і знову працює в університеті, де його іменовано доцентом, керівником кафедри української літератури, пізніше — професоромЯгелонського університету (1932).<span>Друга світова війна розпочалася, коли Б. Лепкий зі своєю сім’єю перебував на
відпочинку у Черче. 23 вересня 1939 року вони повертаються до Кракова (Польща). Останні роки життя були найтяжчі, затьмарені фашистською окупацією. Краківський університет було закрито, Лепкий залишився без роботи, без пенсії, що спричинило матеріальну скруту. Проте літературну працю він не покинув: написав книжку мемуарів "Бережани" — третю частину "Казки мойого життя", яку він не закінчив, повість "Крутіж", чимало віршів; перекладав з української на німецьку, дописував до українських журналів. "Краківських вістей".</span><span>21 липня 1941 р. Б. Лепкий помер. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові (Польща).</span>
Повернулися Павлусь с Ганнусею додому.Відбудували вони свій дім.Потім виріс Павлусь та став козаком.Пішов на похід та повернувся с перемогою.Потім Павлусь став найгарнішим козаков та воєводою у ті часи.До зверталися на допомогу і він усім допомогав.Він та Ганнуся були добрі люди и жили вони довго та щасливо!!!
