Толя — головний герой А. Дімарова «Блакитна дитина» Опис Толі «Блакитна дитина" ще великий, вуха стирчать, і волосся прилизане, мов у дівчини». Образ Толі «Блакитна дитина» Толя — восьмикласник, випускник школи, військовозобов’язаний. Риси характеру Толі а) доброта; б) щирість; в) чуйність; г) відповідальність до дорученої справи; д) цілеспрямованість; е) легковажність; терпимість. Вміння Толі: а) кохати і йти на самопожертву; б) поводити себе з товаришами; в) постояти за себе; г) поважне ставлення до мати, дорослих; д) цінує дружбу; е) любов до книги, її творців. Блакитна дитина — це янгол, яким змалювали батька в дитинстві мати й бабуся. Насправді він був звичайним хлопцем, і в його шкільному житті було багато пригод — веселих і не дуже. Батько згадує, яким він був у віці свого сина, й краще розуміє свою дитину. Окрім бешкетів та розваг, Толик помічає у житті важливі речі й цінує їх: вміння мріяти, товаришувати, відповідальність за молодших і слабших, прагнення до добра й справедливості, тонке відчуття краси природи, її благотворного впливу на людину, почуття гумору. Характеристика Толі «Блакитна дитина» Час, зображений у повісті «Блакитна дитина», охоплює дуже складний період нашої історії від кінця 20-х років до 1941року. Образ часу, духу епохи, соціальний аспект раннього періоду свого життя, який припав на непростий час 1920—30-х років, висвітлений письменником своєрідно. А. Дімаров, зображуючи світ очима Толика, через художні деталі висвітлює ту тяжку епоху.Спогади подаються через призму дитячого сприйняття. Тому для Толі їхня убога хата, напівголодне існування (сусіди держали корів, свиней, а в їхній сім’ї був тільки невеличкий город), тяжка праця матері — все це не здавалося малюкові чимось неприродним. З інтер’єрних, портретних, психологічних деталей складається картина злиденного побуту сільської вчительки та її синів. Але, як ми бачимо, не лише горе, але й дитячі радощі зображені у творі. Головний герой Толя із когорти таких шибеників, Федько В.Винниченка, Том Сойєр Марка Твена чи Нестайкові тореадори. Він пустун і вигадник: то залізе у чужий сад, то набере до рота жабенят. Не всі його витівки такі безневинні: дядько Матвій ледве не переламав собі ребра, потрапивши у яму, викопану Толею, тай стрілянину у брата з рогатки не назвеш хорошим вчинком. Таких пригод із головним героєм трапляється безліч. Про це з іронією пише автор: «… і нечиста сила їх не бере, і Божа сила не б’є, набридли вони, мабуть, і Богу, і чорту гірше, ніж своїм батькам». Описуючи пригоди Толика, автор змальовує нам юну особистість, що формується. Перед нами виростає образ допитливої, надзвичайно чутливої до життя, активної дитини. Толик не любить одноманітної роботи, йому не цікаво, наприклад, полоти бур’ян на городі. Він перетворює буденну працю на захоплюючу пригоду. Його буйна фантазія не знає меж: сапкою, як шаблюкою, він січе вражі голови з плеч. Щоправда, рубаючи підряд і бур’ян, і помідори. Він носить воду аж від лісу з криниці, прибирає в хаті, коли мама поїхала з дому у справах, доглядає молодшого братика, бо хто ж допоможе матері, як не він. Водночас у Толика чимало негативних рис: він дещо ледачкуватий, непослідовний, розбишакуватий. Він завдає чимало клопоту та навіть матеріальних збитків і без того бідній матері, наприклад, зрізавши ґудзики з її єдиного святкового плаття і програвши їх, чи розваливши комин, б’ючись з братом, чи зіпсувавши костюм, на який мати збирала гроші більше року. Якби не любов до книжки, яка заполонила все єство Толі, скерувала його бурхливу уяву й живу фантазію в певне русло, хто знає, що вийшло б із нього. Книжка приходить у бідне сільське життя дитини дуже рано і замінює йому все. З допомогою фантазії хлопчик мандрує далекими країнами, бореться з розбійниками, захищає добро і перемагає зло. Важливі морально-етичні принципи і закони формуються в душі головного героя саме завдяки книзі. Вона стане незамінним товаришем і мудрою порадницею і в суворих армійських буднях, і в подальшому дорослому житті. Великий вплив на Толю має і мати, яка прищепила йому правдолюбство і високі моральні якості. Власним прикладом чесного, хоч і бідного, життя вона показала хлопчикові, що головне залишатися людиною. Основи сімейного виховання базувалися в сім’ї Толі на повазі до праці, до старших, на совісті. Отже, Толя робить чимало помилок, поганих вчинків, але усвідомлює наслідки своїх пустощів, його мучить сумління, він намагається не повторювати їх, бо розуміє, що своєю поведінкою завдає прикрощів іншим.
Колись він був як усі. Мав сили рівні з іншими, був одного зросту з усіма, особливо нічим не вирізнявся серед інших дітей. Але після останнього літа він виріс на дві голови, накачав м'язи. Особливо вирізняла його серед інших зачіска, схожа на кактус.
В житті є правда і життя.Звичайно ми б хотіли жити без брехні але так неможливо.Багато людей звикли брехати.Їм здається,що брехати це найкращий спосіб вийти з ситуації.Але це не так.Якщо ти скажеш правду зразу то тебе можуть не покарати а наоборот похвалити за правду,а якщо ти будеш тримати це в секреті всеодно правда виплеве на поверхню.Немає сенсу брехати якщо про це все всеодно дізнаються.Але інколи правда також може зашкодити тому потрібно не взловживати правдою і також не зловживати брехнею.повинен бути баланс між брехнею і правдою.Тому не кажіть за раз забагато правди але й не брешіть.
Чекіст- людина безсердечна, жорстока, холоднокровна, безжалісна, фанатик. Чи не так? Не в цьому випадку. Це стосується нашого героя тільки з одного боку, а з іншого - він звичайна мрійлива та романтична людина, котра ніжно любить свою матір. М. Хвильовий гостро підіймає конфлікт цих двох свідомостей чекіста. Оточуючі дійсність у новелі доволі розмита, а все тому, що зосередження йде на внутрішню сутність та стан оповідача (Я). Головний герой називає себе "справжнім комунаром", коли у той же час називає справу, якою займається "чорним брудним ділом". Виконуючи брудну роботу він тішить себе тим , що "так треба" і що він служить "правому ділу", але є миті, коли все це стає нестерпним , коли людяність бере верх. Тоді він подумки шукає порятунок біля своєї матері. Чекіст постійно намагається зробити вибір між добром і злом, між людяністю і служінням абстрактним ідеалам. А усвідомлення цієї внутрішньої роздвоєності робить вибір нестерпно важким. Підсумовуючи, хочеться сказати, що новелу "Я (романтика)" слід сприймати, як попередження про непоправну втрату гуманізму на шляху до обраних людиною цілей.