Ответ:
.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я була маленькою. Читала твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозуміла трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.
Твори поета легко зрозуміти, бо в кожному можна відчути часточку Кобзаревої душі. Затамувавши подих, читала баладу „Причинна”, уявляла, як „ реве та стогне Дніпр широкий…”, місячну буряну ніч, чула крики сичів і бачила змучену чеканнями дівчину. Вона згубила найдорожче у своєму житті – коханого і тепер страждає, втративши сенс життя. Героїня постає перед нами безсилою, тендітною, ніжною істотою, яка залишається одна у всьому світі наодинці зі своїм горем та переживаннями. Уже в цій баладі відчувається фольклорний тип мислення Шевченка, тісний зв'язок з народом. Збурений Дніпро – то символ боротьби поневоленої української нації за свою свободу, символ України. Композитором Данилом Крижанівським створена пісня „Реве та стогне Дніпр широкий…”, яка стала одним із національних гімнів України.
Дорослі допитливі розуми всі шукають істини і не помічають її у себе під носом. Але варто їм всього-лише трішки задуматся і озирнуться і відповідь поруч. Але вона не так вже проста, як здається. Давайте оглянемося разом! Коло та навколо весело і безтурботно росте молодшого покоління. Саме діти - ці маленькі крихытки щастя - є найбільшою наукою. Особливо чудово, коли маленьке усміхнене сонечко смикає тата чи маму за рукавчик, і серйозним голосам питає: "а чому кропива пече?" або "навіщо котові вуса?". А? Не відповісте? Ото ж бо ж, ви б навіть і не подумали! А тепер і вам цікаво! Ось так, відповідаючи на питання, батьки заново вчаться бачити світ під новим кутом і в нових фарбах. Поміркуймо ще. От приміром, розумні та кмітливі дорослі придумали техніку різну, електроніку, машини і т.д. Вони думають, що генії, підкорювачі світу ... А немає. Вони за телевізорами не бачать природи, в якій, допитлива дитина шукає собі пригод і натхнення для наступних питань. Подивимося ще глибше. Дорослі розучилися любити. Ну звідки вони взяли ці свої вигоди та ідеали? Хіба важливо це будь-якій маленькій людинці, з набитими кишенями цукерок, яка при вигляді щирої посмішки вже відчуває красу<span>Ⓐ</span>.
Дружба не може існувати без довіри.А хіба ми можемо довіряти ,якщо не знаємо істини? Якщо уже переконалися у неправді? Якщо вже стали жертвою зрадливості чи підлості?Істина завжди важлива...Вона дає новий подих,друге дихання ."Краще гірка правда ,ніж солодка брехня".Все одно рано чи пізно ми дізнаємось правду від стороннії людей.то можливо краще набратися сміливості і розказати самому правду,поки це не вийшло за рамки допустимого..До того ж це змягшить вину.Отже,як бачимо не можна вибирати між істиною і дружбою,адже це два взаємоповязані поняття.Дружба не існує без істини,а істина-без дружби.
Ой високо сонечко зиходить,
А низенько заходить,
Ой наш пан, і наш пан отаман
Та й по риночку ходить,
Своїм хлопцям, а бравим молодцям
Словесно і каже:
«Гей, ой ви, хлопці, ви, добрі молодці,
Та вставайте, вози мажте!»
Гей, хлопці встали, вози підмазали,
Нові ярма понаривали,
Гей, нові ярма понаривали,
Сірих воливпозапрягали.
Вози риплять, а ярма бряцають,
Сірі воли ремиґають,
За ними йдуть молоді чумаки,
Кнутиками махають
Ой як узяли наші чумаченьки
З-під буерака виходити,
Ой як і взяли ворожі здобишнички
Частому до нас доездить;
Ой виїхало ворожих здобишничкив
Сорок коней ще й чотири,
Ой як стали вони свідомо возів, —
І а всі вози запинили:
«Ой ви, чумаки, всі ви яретичи,
Багацько грошей є у вас?»
«Гей, чи є у нас гроші, здобишнички,
Сорок тисяч ще й чотири!»
«Ой ви, чумаки, всі ви яретичи,
Який у вас і отаман?»
Ой як зійшлося наше суспільство
І докупи головами,
Як пощитали, зараз і сказали:
«Гавриленко — наш отаман!»
Ой як вискочив ворожий здобишничок
Та й на коня вороного,
Ой як ударив срібним списом у груди —
Аж йому спис зогнувся:
Ой Гавриленко варто, не заступився —
Обернувся, посміхнувся...
«Ой що ж ми будемо, наше суспільство,
Що ж тепер будемо робити,
Ой що багато ворожих здобишничкив
З цього світу і губити?!
Ой піднімайте, хлопці, вийя вгору,
Таганами пидоприте,
Ой беріть з возів, беріть шнуровання
Ще й ватажку почепите!»
Гей, ось же тобі, превражеский ватажку,
Та й на світі не жити:
Ой оце ж тобі, превражеский ватажку,
Нас десяти не побити!
