Уважаю, що природа й справді наш спільний дім — і тому, що всі ми
частина природи, певною мірою її діти, і тому, що живемо серед природи..
Свідченням цього може бути одвічний потяг людини до природи.
Хтось не може собі уявити відпочинку інакше, ніж роботу біля землі,
вирощування овочів, фруктів чи квітів. Хтось прагне обов'язково бодай
раз на тиждень виїхати з міста на природу. Коли очі стомлюються від
роботи, нам радять подивитися на зелень. Є щось давнє в людині від-тих
часів, либонь, коли ми були залежні від природи, близькі до неї, як дитя
до матері. Може, тому так ваблять нас дерева й так шкода нам, коли їх
нищать. Людина прагне знайти у природі той спокій, якого бракує їй у
сучасному світі. І так було завжди.
Підтвердженням цього є твори М. Коцюбинського, який дуже тонко
відчував природу. Так в новелі "Intermezzo" та в романі "Тіні забутих
предків" зустрічаємо персоніфікацію образів природи. Саме в романі автор
висловлює думку про те, що природа дарує людині спокій, якого немає в
неї у суспільстві, де панує часто ненависть і горе. Такий спокій і
затишок дарує людині лише рідний дім. От і розуміє людина: природа — це
її дім.
Саме така думка все частіше є центром численних статей та
виступів сучасних науковців, які розуміють, що природу, як рідний дім,
треба берегти. Наразі вже всі розуміють це, а надто після чорнобильської
катастрофи. Фукусима сьогодні ще раз нагадує людству, наскільки суворою
вона може бути. Отож саме сьогодні ця проблема — збереження природи — є
найбільш актуальною.
З усього випливає, що природа — це наш спільний дім, який маємо оберігати.
<span>Важко описати що таке щастя взагалі. Це, напевне, той стан душі коли світ навколо в найяскравіших кольрах і посмішка не зникає з обличча. Як приємно робити щасливим інших, дарувати своє добро, допомагати і просто усвідомлювати, що в наших власних силах зробити своє життя і життя інших хоч трішки кращим. </span>
Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, ну і, звичайно, дядько Себастіян
<u>негативные :</u>
Юхрим Бабенко, «скупий рицар» дядько Володимир, дядько Сергій
Может хухи существуют, а может и нет но все же надо верить в сказку. Может мы их просто не видим, потому что они меняют свой цвет под окружающую среду. Это лично мое мнение.
