<span><span><span>загартовувати,</span><span>закріпляти, </span><span>засмоктувати, </span><span>затвердіти, </span><span>насталювати,</span><span>озлоблятися,</span><span>робити твердим, </span><span>твердіти,</span><span>черствіти</span>
</span></span>
Ответ:
У творі Івана Франка “Украдене щастя” у головних героїв почуття кохання і людського щастя украли. Чи можливо це? Анна кохала Михайла, про те їїї брати буди протів цього і віддали її заміж за Миколу, який був значно старший за неї. Брати скзали жінці, що її коханий помер але вони не сказали що вбив його Микола. ТОДІ Анна була змушена вийти заміж за Миколу. Одного дня коли її оловік був на роботі вона зустріла Михайла, виявилося що він живий і тоді у серці жінки знову проснулася любов. Вона втратила свою жіночу гідність, коли жила з Миколою і в той же час мала коханця Михайла. Чоловік жінки неміг собі уявити, шо вона здатна на таке, дізнавшись він наче втратив голову, він ж вбив Михайла щоб той той небув на заваді кохання між Анною і Миколою. Він неміг собі уявити, що весь цей час жінка його не любила, в той ж час коли Микола був ладен на все заради неї. І тоді чоловік верішує остточно вбити Михайла і кидає в нього сокиру, яка потрапляє йому прямо в груди. Михайло в минулому був хорошим чоловіком, якого полюбила Анна але він уже вернувся до неї нетаким,як колись і навіть о оточючих він ставиться із презирством. Проте у його душі була частинка того, що полюбила жінка, саме помираючи чоловік сказав, що Микола небув винен у втраченому коханні а саме він сам собі вкоротив його.
У цій драмі розказується про те, як кожен із героїв хотів вернути собі кохання.І кожен це робив по-своєму. Михайло нескриває своє кохання перед Миколою, Анна втрачає свою гідність перед чоловіком, а Микола остаточно вбиває Михайла думючи, що без нього буде все краще. Про те хто у кого вкрав кохання і кого слід венити в цьому. Я вважаю, що це зробили брати жінки, оскількивони незважали на думку своєї сестри і одружили їїї з іншим, яки в той ж час полюбив її. От таке складене кохання.
Объяснение:
Герасим Калитка - багатий селянин, який мріє розбогатіти. І невістку він собі шукає з багатої сім'ї, а саме про дочку Пузиря.
<span><span><span> 17 вересня 1864Михайло Коцюбинський народився у Вінниці. Батько його працював дрібним службовцем, пив, через що часто міняв роботу. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина, вкладала в нього всю душу.
</span><span> 1875 — 1876Михайла віддали до початкової школи</span><span>1876 — 1880Потім — навчався в духовному училищі у Шаргороді.
</span><span> 1881Михайло Коцюбинський поїхав до Кам'янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася.Родина Коцюбинських, яка певний час переїздила з місця на місце, повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище сім'ї юнакові не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (1886 року) помер батько. Відповідальність за досить велику родину (4 чоловік) лягла на плечі Михайла.
</span><span> 1886–1889Він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно.
</span><span> 1884Написав оповідання «Андрій Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Цю першу спробу молодого автора було оцінено вельми скептично. Один із критиків радив початківцеві залишити цю справу. Проте присуд критиків не спинив творчого запалу Коцюбинського, він пише й далі, але твори до друку не подає.
</span><span> 1890Львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».
</span><span> 1898Михайло Михайлович переїхав у Чернігів, прикипівши душею до цього придеснянського куточка. Спочатку займав посаду діловода при земській управі, тимчасово завідував столом народної освіти та редагував «Земский сборник Черниговской губернии».
</span><span> 1895«Для загального добра»</span><span>1896«Пе-коптьор»</span><span>1897«Посол від чорного царя»</span><span>1898«Відьма»</span><span>Вересні 1900Влаштувався до міського статистичного бюро, де працював до 1911. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, закохався, і вона стала його дружиною — вірним другом та помічником. Тут виросли його діти — Юрій, Оксана, Ірина, Роман. Щотижня у будинку письменника збиралась літературна молодь міста. Сюди приходили такі відомі у майбутньому письменники і поети, як Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина. Згодом Коцюбинський почав мандрувати. Він об'їздив майже всю Європу. На жаль, це був не лише потяг його душі, а й потреба лікуватися.
</span><span> 1901«Дорогою ціною», оповідання «Лялечка»</span><span>1904Коцюбинський написав і опублікував оповідання «Fata Morgana»</span><span>1906 — 1912Крім другої частини «Fata morgana» М. Коцюбинський створює новели «Сміх», «Він іде» (1906), «Невідомий», «Intermezzo», «В дорозі» (1907), «Persona grata», «Як ми їздили до Криниці» (1908), «Дебют» (1909), «Сон», «Лист» (1911), «Подарунок на іменини», «Коні не винні», образки-етюди «Хвала життю!», «На острові» (1912), а також повість «Тіні забутих предків» (1911).
</span><span> 1911 — 1912Написав там «Коні не винні» та «Подарунок на іменини». «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило М. Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоб він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз.</span>Час відлічував останні дні полум'яного життя. У лікарні Коцюбинський дізнається про смерть найкращого друга, композитора М. В. Лисенка (про їхню дружбу докладно розповідає Н. Шурова у книжці «Я весь був, як пісня»). Звістка про те, що десь у селі від голоду й хвороби, замучений глитаями, загинув талант, співець горя і селянських гірких сліз Архип Тесленко, мучиться хворобою Іван Франко, а у південних краях трагічно гине, не в силі перемогти недугу, мужнє серце Лесі Українки, що так глибоко його вразила.
<span> Літо 1912Художні нариси «Хвала життю!» й «На острові»
</span><span> 25 квітня 1913<span>Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.</span></span></span></span>