<span>Коли тубільці схопили малого Джека та місіс Уелдон, я зрозумів, що треба щось робити, якось їх рятувати. Знаючи про віру тубільців у могутніх мганнгу, та бачучи, що безперервні дощі затопили все довкола, я вирішив переодягнутися у такого чаклуна і спробувати щастя. Коли я прийшов, якраз небо трішки розпогодилося, і це зіграло мені на руку. Місцеві жителі ще більше повірили у мою могутність. А оскільки був я досить могутнього зросту і, не знаючи добре їхньої мови, міг лише мугикати щось незрозуміле собі під ніс, то здавався їм взагалі надчарівником. На своїх грудях я намалював білою глиною химерні візерунки, на шию повісив намисто, на себе одягнув спідницю з трав. На поясі в мене був пасок з силою силенною дзвоників, які неймовірно видзвонювали при кожному моєму русі. Рідна мати не впізнала б мене у цьому образі.Спершу я почав ходити по колу, виконуючи якісь несамовиті рухи, а всі тубільці повторювали їх за мною. А потім я схопив їх повелительку Казонде за руку і потяг за собою до факторії Жозе-Антоніу Алвіша. Всі бігли за нами. Я могутнім ударом вибив ворота, що дуже сподобалося повелительці. Вона була захоплена моєю силою. Я намагався пантомімою і знаками пояснити їм, що мені потрібно, але вони не розуміли мене і лише повторювали за мною. А тут ще й дощ почав накрапати, що викливало бурю їх невдоволення. Та тут якраз з хатини вийшла місіс Уелдон і я вказав на неї. Всі зрозуміли, що це вона з Джеком є причиною їх нещастя, і кинулися до них. Та я випередив їх, схопив малого Джека й місіс на руки й широкими кроками пішов геть. Тубільці ще деякий час йшли за мною, а далі відстали. І так я ніс їх, аж поки не дійшов до піроги. Моя місія була виконана. а мої друзі - врятовані.</span>
Тема: зображення фантастичної події: хлопець-козопас потрапив у місто, де живуть тільки яяни.
Ідея: засудження тих, хто чує тільки власне «я», до всього іншого — байдужі, возвеличення доброти, чуйності, прагнення подати безкорисливу допомогу тому, хто її потребує.
Да...дададададададададададаададад
Мене дуже вразила повість Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять" своїм казковим світом, народною мудрістю і багато що вперше відкрила для мене, примусила замислитися над споконвічними цінностями мого народу. Через показ культу матері, праці, рідного слова вона відкриває секрети української родинної педагогіки, яка вкладає саме у ті "гуси-лебеді" душі дитини.
<span>Матір'ю прищеплюється Михайлику святе ставлення до землі, оранки, сівби, до дерев, насіння. Своїм прикладом вона навчає сина довіряти землі свої болі і радощі і просити, щоб та родила "для всякого". Бачити красу і визнавати владу природи вчить дід Дем'ян: за його словами, лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю. Народною педагогікою сповнена і глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів. І вишивані рушники, і калина, і трепетна повага до хліба - все це душа народу, його родинна мудра педагогіка, набута віковим досвідом. </span>
<span>Та у повісті вона постає ще й випробуваннями в період знецінення життя у грізних вихорах громадянської війни та культивування нетерпимості. Морози вдарили по крилах Михайликових "гусей-лебедів", коли класові принципи роз'єднали людей, а нова "педагогіка" почала пускати паростки в людських душах. Ось Люба каже Михайликові: "У нашого діда революція гарного коня забрала, а взамін поганого дала". "Бо так треба було", - кажу я словами дядька Себастіана, і дівчинка погоджується зі мною". </span>
<span>У цьому "так треба було" криється урок "класової" педагогіки, що йде всупереч українській родинній, за якою головними у людини повинні бути чесність, гідність, справедливість, любов до людей і рідної землі. Все це прищеплюється дитині з перших років життя. </span>
<span>Саме така родинна педагогіка виховує справжню Людину. У цьому переконуєшся, читаючи чудову повість "Гуси-лебеді летять", за яку хочеться уклонитися письменнику і подякувати йому за науку і любов до рідної землі.</span>