Джим Хокінс – сміливий юнга. Герої роману Р. Л. Стівенсона «Острів скарбів» не шукали пригод, але, коли вони так несподівано виникли, поринули у них. їм довелося пройти складний шлях до істини, але здолали вони його гідно. Усім було важко, та, мабуть, найважче було Джиму Хокінсу. Перед читачем постає сміливий і мужній підліток, який виявив твердість характеру на рівні з дорослими.
Як відомо, його батько мав корчму «Адмірал Бенбов», і Джиму Хокінсу доводилося працювати там. Старий моряк, який несподівано приїхав до заїзду, попросив хлопця простежити за одним моряком і повідомити йому, якщо той з’явиться.
Випадково до рук Джима потрапив дивний пакет, що належав старому капітанові Біллі Бонсу. У пакеті була карта острова скарбів із дивними позначками. Саме на тому острові були заховані піратські скарби. Джим віддав пакет лікареві Лівсі та сквайру Трелоні, і вони вирішили дістатися до них. У Бристолі вони купили шхуну «Еспаньйола», капітаном якої був Смоллет. Джим теж вирушив із дорослими, він був на «Еспаньойолі» юнгою.
Матроси дуже полюбили хлопця і піклувалися про нього. Джим теж відповідав їм добром. Разом з доктором Лівсі, сквайром Трелоні та матросами йому довелося пережити багато критичних ситуацій, що сталися під час подорожі. Здебільшого Джим поводився досить розсудливо, робив правильний вибір. Та все ж таки іноді його вчинки були не зовсім правильними і навіть, відчайдушними. Наприклад, коли він хотів дістатися до піщаної коси, знайти білу скелю, щоб подивитися, чи не там, бува, Бен Ган ховав qbotoчовна. Звичайно, Джим не подумав, що його вчинок може скінчитися погано, адже він опинився у відкритому морі й міг загинути. Або ще один нерозважливий вчинок: Джим, нікого не попередивши, кинув людей напризволяще. Врешті-решт усе скінчилося благополучно і хлопець багатьох урятував, та могло бути й гірше. Важко не погодитися зі словами капітана Смоллета, які він сказав Джимові: «Ти по-своєму, можливо, й непоганий хлопець, але даю тобі слово, що ніколи більше я не візьму тебе в море. Бо ти з породи пестунів і робиш усе, що, захочеш…» (переклад Юрія Корецького).
Та юнак здатний проаналізувати свою поведінку, визнати помилки і зробити правильний вибір. У цілому, Джим Хокінс — надзвичайно порядний хлопець, сміливий, ініціативний, здатний ризикувати, робити правильний моральний вибір. Він допитливий, рішучий, має здоровий глузд. Можна бути впевненим, що ставши дорослим, він Не розгубить моральні скарби своєї Душі. Саме це і приваблює в ньому багатьох читачів, яких він своїм прикладом спонукає бути порядними людьми.
Роль пейзажів у повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною»
Більшість творів Михайла Коцюбинського містять пейзажні замальовки, що
надають розповіді художнього простору, динаміки й протяжності дії,
передбаченості її розвитку.
Перший пейзажний малюнок повісті «Дорогою ціною» — це картина літньої
задумливої ночі зустрічі Остапа й Соломії. Герої твору йдуть до ставка,
щоб посидіти під вербами і обміркувати, як їм жити далі. «Плутаючись у
високих бур'янах, пролазячи попід кущами, що тісно посплітались у сій
занедбаній частині панського гаю, вони долізли врешті до води». У
скляній поверхні ставка були розсипані яскраві зорі, «тихо плив білою
хмарою туман», задушливо пахло татарське зілля. У цю мить на душі Остапа
і Соломії набігла тінь: картина зоряної ночі, задушливе тепло, одинокий
став серед осоки створювали атмосферу смутку і горя, адже закохані
назавжди розлучалися.
Остап тікав із села від панщини і сваволі пана, який звинувачував чоловіка в бунтарстві і погрожував віддати його в солдати.
Остап попрощався із Соломією, закинув на плечі сакви і зник у чагарнику.
Він ішов навпростець повз обгризені худобою корчі, а десь у нічній
темряві невиразними контурами розпливалося сонне село. Остапа зупинило
єдине освітлене віконце. Це самотнє світло серед темного нічного царства
здавалося йому останньою ниткою, що пов'язувала його з усім близьким.
Образи темної ночі, легкого туману, сплячого села і одинокого
освітленого віконечка створюють атмосферу смутку, жалю, невпевненості
героя в завтрашньому дні, будять у його серці давні згадки дитинства.
«Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все се було йому
знайоме, промовляло до нього», а тепер усе це треба кидати, може, й
навіки.
Але такий настрій був у Остапа лише вночі. Лиш «темна блакить нічного
неба почала потроху бліднути», а зі сходу дихнув вітерець, на душі
втікача стало весело і легко. Картина ранку, майстерно змальована
автором, немов пробуджує в молодому тілі силу, завзятість, бажання
боротись і перемогти.
Дивує картина темної осінньої ночі, коли Остап і Соломія прокралися до
Дунаю і чекали перевізників. Морок наповнював глибокі чорториї, що
збігали схилом. Утікачі ховалися у вологій пітьмі глибоких і покручених
яруг. Усе немов пройняте тривогою, очікуванням нещасть, які не можна ні
передбачити, ні відвернути. Зверху сіявся чи то дощ, чи то мряка, тіло
терпло, дерев'яніло, байдужість закрадалася в серце, втрачалося почуття
реальності, а «широка річка спокійно дрімає в легкому тумані, чорне небо
безперестанку сіє росу...»
Кожна пейзажна замальовка ніби відтворює переживання героїв. Соломія
відчуває ненависть до очерету, серед якого загубила Остапа. А той очерет
«жовтий, гладкий, високий — він глузував із неї, помахуючи над її
головою рудим чубом... Соломія накинулась на нього і почала трощити зі
злості, з озвіріння, як свого ворога». Декількома словами Коцюбинський
передав безмежжя відчаю люблячої жінки у боротьбі зі зрадливою природою.
Не судилося Остапові і Соломії знайти щастя в чужій стороні. Дунай
забрав Соломію у свої могутні обійми, Остап одинаком дожив до старості.
Довгі роки самотнього життя серед розлогих просторів навчили Остапа
розуміти таємну мову природи. Вітер, що літає «понад тихими степами і
забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання
темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса», несе усі новини і
кидає у комин Остапової хатинки. І вітер, і Дунай промовляють до нього
голосом коханої Соломії, яка тужить за Остапом і на тому світі
1.Одна бджола меду не наносить
2.Біда, коли один в бороні, а десять в стороні.
3.Всі одним миром мазані
4.Два третього не ждуть.
5.Де дружно, там і хлібно
У кожного є своя думка.
Кожна людина має право на власну думку.
Вона може бути як і правильна так і не правильно.
Я вважаю, що вчитель має власну думку щодо оцінок і навчання учнів школи.
Людина може завести собі свій щоденник у якому пише свій день або думки