.О небо широке, вгамуй мої рани,<span>Полегши мій біль, забери цю любов,
Весь жар до кохання осипли снігами,
і відчерпни всю безглуздість розмов.</span><span>Щоб горя не бачить і плачу не чуть,
ЩОб серце не билося швидко, нестямно,
Щоб сльози гіркі, що з очей потечуть
Загоїли рани, загоїли рани….</span>
Хлопчик надзвичайно тонко відчуває красу природи, вірить у різноманітні дива, що відбуваються навколо. А ще він любить лебедів, що пролітають над їхньою хатою. «Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів». Дід розповідав Михайликові, що лебеді приносять весну, і хлопцеві дуже хотілося, щоб лебеді залишалися у них назавжди. Але слід сказати якесь таємниче слово, щоб вони послухали, та хлопчина ще його не знає. Михайлика дивує малесенький підсніжник, що пробивається крізь снігову ковдру, теплий літній дощ, гриби у лісі, він жаліє лісових мешканців.Михайлика зачаровують плугатарі, які творять диво зростання хліба. Величезним щастям було для нього доторкнутися до плуга, провести свою першу борозну, тому що тільки тоді по-справжньому розумієш смак хліба.А ще герой має хист до науки, любить читати. Книга для нього теж диво, яке відкриває нове і невідоме.Михайлик любить мріяти про дивовижних лебедів, за допомогою яких він зростає.<span>Читаєш твір — і тепло, радісно стає на душі від того, що живуть на землі такі люди, як Михайлик. Розумієш, що він не зможе вирости злим і жорстоким. Якби більше було таких людей, то життя наше справді перетворилося б на казку.</span>
Образ Герасима Калитки «Сто тисяч» — це сільський багатій, найбільше бажання якого — збагачення. Заради цього він недосипає і недоїдає, сам тяжко працює і своїм рідним не дає спуску. Життя в його розумінні складається з двох понять — грошей і землі, всі думки його і мрії, розмови і вчинки базуються на них.
Виноград, лохина, вишня, суниця, журавлина смородина, смородина, Лимонник.
