План.
1.Хатка на хуторі.
2.Перша подорож зеленої красуні.
3.Гостинність старої знайомої.
4. Святкова сосонка.
5.Непотрібне дерево.
6. Прикмета на дорозі.
7. Прощання з Івасем.
8. Служба в панів.
9. Втеча Іванка.
10. Зустріч з рідними.
11. Розповідь птахів про сосонку.
Леся Українка — геніальна донька українського народу, талановита поетеса, творами якої ми захоплюємося до сьогодні. Читаючи її твори, захоплюєшся мовою, образами, проблемами і їх авторським вирішенням, поетичністю. Мені подобаються всі твори Лесі Українки — вірші, поеми, драматичні поеми, елегії, пісні.
Серед творів поетеси, які справили на мене найбільше враження, є поезія "До мого фортепіано". Вірш, який сповнений болю і туги до музичного інструменту, за який, через важку хворобу, поетеса не зможе більше сісти і грати.
Я пам'ятаю, як моя вчителька під етюд Шопена прочитала нам вперше цю поезію. Я була вражена співзвучністю вірша, голосу вчительки і музики.
Поезія "До мого фортепіано" має автобіографічний характер: в ній оспівано почуття поетеси, яка з п'яти років грала на фортепіано і пробувала писати власну музику. Тоненька, ніжна і вразлива дівчинка навіки прощалася з мрією бути піаністкою, композитором — і в цьому біль і туга авторки:
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго... Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні...
Коли я смуток свій на струни клала,
З'являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою...
Прощай же, давній, любий друже мій!
Література — особлива сфера людської творчості, не ізольована від життя, а тому реальні люди і реальні події знаходять у літературі своє відображення. Для мене вірші Лесі Українки — це прекрасна школа життя, школа виховання духовності, мужності, любові до рідного краю, виховання впевненості в собі, щирості, порядності.
1 частина
1. Благородна ідея - метро під свинарником
2. Опис родини Івана Реня
3. Виникнення прізвиська Яви Реня
4. Задуми хлопців
5. Тореадори і корова Контрибуція
6. Мова діда Варави
7. Старий колодязь
8. Врятоване цуценя Собакевич
9. На баштані
10.Витівки хлопців
11.Ява рятує Павлушу
2 частина
1. Поїздка до Києва
2. РОздуми хлопців про професії
3. Пригода у метро
3 частина
1. Ява захворів
2. Стосунки брата з сестрою
3. Явині переживання
4. Подарований велосипед
5. Видужування Яви
добрий щирий любить природу матусю рiдний край,щедрий,щасливий,працьовитий,розумний,
Образ Івана Підкови — козацького отамана (за поемою «Іван Підкова»)
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати.
Т. Шевченко
Увагу багатьох людей привертало славне минуле України. Не один митець присвятив свої твори тому ж феноменові Запорозької Січі. Але, на мій погляд, ніхто так поетично не оспівав «славу козацьку», як Тарас Шевченко. У минулому рідного краю увагу Великого Кобзаря привертав перш за все героїзм народу, його безмежна відвага, сміливість.
Тяжкою була доля українського народу за часів турецько-татарської навали. Скільки беззахисних людей було вбито, полонено в рабство! Єдиним захисником українців від хижацьких нападів ворога було січове козацтво. З метою попередження набігів орд та визволення полонених влаштовували запорожці морські походи на Крим і Туреччину. Один з таких походів покладено в основу поеми «Іван Підкова» Тараса Шевченка.
Іван Підкова був одним із керівників визвольної боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. І хоча ніяких відомостей про його участь в морських походах немає, Тарас Шевченко припустив, що він міг бути не тільки учасником, а й ініціатором такого походу.
У творі не змальовано власне битву запорожців з ворогом, немає картин покарання загарбників чи визволення полонених. Але сам факт походу на Царград у відносно спокійний час говорить про мужність народних месників. Не лякають козаків ні «чорні хмари», ні синє море, що «звірюкою то стогне, то виє», ні «хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба», не мліють їхні серця, бо «тільки того й треба». Дивиться уважно отаман, чи не видно ворога:
Поглядає сюди-туди —
Де-то буть роботі?
Кількома рядками поет окреслює одностайність усієї січової громади, що так приваблювала його в козацтві. Так, на пропозицію отамана «поїхати в гості» в Царград, запорожці разом «заревіли», погоджуючись. Отамана в поемі зображено розсудливим, мудрим керівником, що пам'ятає про свої моральні обов'язки перед рідним народом і є прикладом для січовиків.
Велике значення у справі пробудження і зміцнення національної самосвідомості українців Тарас Шевченко надавав відображенню в літературі історії нашої країни. Тому так часто, читаючи спадщину Великого Кобзаря, ми ніби гортаємо героїчні сторінки історії українського народу.
<span>
</span>
