Іван Добробут – молодий танкіст з надзвичайно приємним і скромним лицем, онук діда Савки. Петро Колодуб – капітан, Герой Радянського Союзу, людина безстрашна і невтомна, хоч на вид такий і маленький, і не дуже неначебто й здоровий. З любого пекла виходить переможцем. До війни був садівником. Садив колгоспні сади, співав пісень, дівчаток любив та, мабуть, що й усе.
Дід Платон Півторак – рибалка, перевізник через Десну.
Дід Савко – рибалка, перевізник через Десну. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. dovidka.biz.ua Був би він схожий на Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору сверт не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
Борис Троянда – один з відступаючих через Десну.
Левко Півторак – полковник, син Платона Півторака. Видатний воїн зі слів діда Платона.
Демид – син Савка, його огнем печи, на шматки ріж, ну не одступить.
Максим Рильський описує красу нашої природи ніби каже про рідну неньку.Його вірші та твори заворожують,адже мають патріотичний та войовниий настрій.Письменник дуже любить і поважає природу і тому пише про неї захопливо та вразливо.Бо і справді наша природа має чудове забарвлення.Тому Рильський хое передани ніжність,любов,чудесність нашої природи у такий спосіб-поезія.
Ранньою весною серед талого снігу крізь землю пробивається пролісок.
Перший вісник весни - невелика трав'яниста рослина. Листки зелені та довгі. Зазвичай стебло оточують два листочки. Пролісок зацвітає дуже рано. Квіти дрібні, правильної форми, подібні на зірочки. Вони є блакитні, сині, зрідка рожеві, білі. Сидять поодиноко або збираються у китиці. Завжди розташовані на верхівці стебла. Рослина наповнює повітря тонким ароматом.
Вони ростуть купками. Милують погляд перехожих.
<span> </span>
<span>Головні герої: Федько, Толя, Стьопка, Льонька, Спірка, Гаврик, Іван (батько Федька), Іваниха.
</span>Сюжет: Федько був особливим хлопцем. Він постійно робив шкоду. Федько міг вибити з рогатки шибку, зруйнувати піщаний будинок, відбирати у когось повітряного змія, побитися з однолітками, тощо. «Спокій був його ворогом». Через це він мав репутацію розбишаки і халамидника. Незважаючи на це Федько був натурою щирою, чесною, благородною. «Федько брехати не любить… й товаришів видавати.»- за це його поважали однолітки і дорослі. Щовечора Федькові батько давав прочуханки за бешкет, але за те, що той чесно зізнавався у скоєному дарував копійку. Толя (син хазяїна, у якого винаймали житло батьки Федька) тендітний і слабкодухий хлопчик, хотів бути сміливим, сильним, авторитетним, як Федько. Батьки Федька забороняли йому з ним спілкуватися з Толею, бо він «не рівня», «не кумпанія» мужиченяті. Але Федько щоразу «спокушав» Толю своїми вчинками на нетипову для цього делікатного хлопчика поведінку. Навесні, під час криголаму на річці, Толик спровокував Федька перейти по крижинах з одного берега на інший. Федько побився об заклад з Толіком на ножик з костяною ручкою, а сам у разі невдачі пообіцяв віддати Толі чижика. Незважаючи на смертельну загрозу, Федько перебрався по крижинах з одного берега на інший, потім повернувся назад. Побачивши, який безстрашний Федько, як захоплюються його сміливістю люди, що стояли на березі, Толя непомітно від усіх стибнув на крижину. Але те, що з берега здавалось йому елементарним, іграшковим, насправді виявилось нездоланною перешкодою. Крига щомиті могла знищити Толю. Він злякався, розплакався, почав благати допомоги. На допомогу йому прийшов Федько. Він ледь не загинув у крижаній воді рятуючи Толю. Дізнавшись про небезпечні забавки, батько Толі сильно розгнівався. Федько, пожалівши Толика, бере всю провину на себе. Ввечері батько Федька, незважаючи на сильний жар і кашель у хлопця, відшмагав його за скоєне. За три дні Федько помирає. На похорон Федька прийшли всі друзі, хлопці з сусідніх вулиць. А Толя визирав з вікна — йому було цікаво, як ховатимуть халамидника — і грався з чижиком, якого забрав у матері Федька, бо вважав, що він його виграв.
Ідея: опис морського пейзажу, роздуми над майбутньою долею. Провідний мотив вірша: поїздка до Євпаторії, де Леся Українка перебувала на лікуванні.
