Краса - це те ,що милує око . Але для мене важлива не тільки зовнішня краса , а й духовна . У світі більша частина людей , не розуміють краси людськойі душі. Я наведу приклад з твору ,,Маленький горбань" С. Черкасенка . Так сталося , що Павлусь народився з горбом на спині . Із - за цього ніхто не хотів розмовляти з самотнім хлопчиком , який жив у свойіх фантазіях . Бо вони не розуміли того , що розумів його дідусь . Всі хлопчаки бачили в павлика одне і теж саме , його страшний горб , й більше нічого . Дід Антип хвилювався , що хлопці скалічать Павлика , тому казав йому гратися з давчатками . Тому я вважаю , що перш ніж робити висновок про людину за зовнішнім виглядом , треба йійі пізнати душевну красу . Нормально?
Я вважаю, що поняття друг і товариш є різними. На мою думку, справжніх, щирих друзів у нашому житті є небагато, тому ми повинні цінувати кожну мить з ними.
По-перше, справжній друг не повинен брехати. Тому що відносини, які побудовані на неправді довго не протягнуть. Він повинен щиро радітити за твої успіхи і допомагати у скрутну мить. Яскравим прикладом, лицемірного друга є образ Грицька з роману П. Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". На перший погляд здається, дружба Грицька і Чіпки міцна, <span>але коли Чіпка добре хазяйнує, міцно стоїть на ногах, то Грицько йому добрий товариш, але варто схибити зі шляху – і «друга» як не було. Таких "друзів" варто остерігатися. Прикладом вірної дружби є дружба Низа та Евріала з поеми "Енеїда" І. Котляревського, де хлопці готові віддати один за одного своє життя.
Отже, без друзів у сучасному світі неможливо прожити, але друзів слід обирати дуже обачно</span>
Можу запропонувати такий варіант твору про улюбленого героя з "Чорної ради":
«Чорна рада» - це історичний роман хроніка, в якому розповідається про
доленосні події для нашої вітчизни. Твір П. Куліша насичений яскравими
та різнобарвними образами. На сторінках роману можна побачити і історичних постатей, серед яких Брюховецький, Сомко, Тетеря, і вигаданих персонажів, створених уявою письменника.
Серед
усіх образів мені найбільше імпонує Петро Шраменко. Це гарний «орел не
козак», який містить у собі такі риси, як мужність та хоробрість. Цим
його рисам дивуються навіть старші люди, які вже не раз відчули на собі,
що таке війна: «Не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати». А
Петро завдяки своїй відвазі може.
Петро шанує батьків. Шрам, батько
Петра, є для нього справжнім авторитетом. Цей хлопець звик слідувати
закону та коритися моралі. Він відчайдушно вболіває за свою
Батьківщиною, бореться за неї не на життя, а на смерть: «... ворочав
важкою шаблюкою, як блискавкою, а хисткий і проворний, як сугак на
степу». Окрім цього Петро є гарним побратимом і товаришем, про що свідчать слова Кирила Тура: «...у багно тебе не втопче, як зав’язнеш, а хіба з багна витягне».
Петро Шраменко має здатність і на сильні почуття. Так він закохується у Лесю і лицарськи і шляхетно захищає честь украденої дівчини. З вірної в коханні Лесею їм пророкують справжнє сімейне щастя.
Отже, Петро – славний козак, гарний син та люблячий коханий. Він відданий своїй Батьківщині, ладний боротьбою
довести свої почуття до неї. Жодна людина не може сказати про нього
лихого слова. Саме завдяки цим позитивним рисам Петро Шраменко є моїм
улюбленим персонажем.