<span>1)Летять галочки у три рядочки
</span>ЛЕТЯТЬ ГАЛОЧКИ У ТРИ РЯДОЧКИ
<span>Летять галочки у три рядочки. </span>
<span>А зозуля попереду. </span>
<span>Усі галочки по лужку сіли, </span>
<span>А зозуля на калині. </span>
<span>Усі галочки по лужку сіли, </span>
<span>А зозуля на калині. </span>
<span>Усі галочки защебетали, </span>
<span>А зозуля закувала. </span>
<span>— Ой чого куєш, чого жалуєш, </span>
<span>Сивая зозуленько? </span>
<span>Чи жаль тобі темного лугу, </span>
<span>Чи гіркої калини? </span>
<span>— Не жаль мені темного лугу. </span>
<span>Ні гіркої калини, </span>
<span>Та жалко мені політаннячка. </span>
<span>Раннього куваннячка. </span>
<span>Та йдуть дружечки у три рядочки, </span>
<span>Галочка попереду. </span>
<span>Та всі дружечки по лавах сіли, </span>
<span>А Галочка на посаді. </span>
<span>Усі дружечки по лавах сіли, </span>
<span>А Галочка на посаді. </span>
<span>Усі дружечки та й заспівали, </span>
<span>А Галочка заплакала. </span>
<span>— Ой чого плачеш, чого жалуєш, </span>
<span>Молодая Галочко? </span>
<span>Чи жаль тобі батечка свого. </span>
<span>Чи подвір'ячка його? </span>
<span>— Не жаль мені батечка свого, </span>
<span>Ні подвір'ячка його, </span>
<span>Та жаль мені дівуваннячка. </span>
<span>Дівоцького вбраннячка.
</span>2)<span>й матінко, та не гай мене, </span>
<span>В доріженьку виряджай мене. </span>
<span>Бо вже нічка та темненькая, </span>
<span>Доріженька та далекая. </span>
<span>Їхать лісом та все коренистим, </span>
<span>Їхать шляхом та все кам’янистим. </span>
<span>Щоб з доріжки не зблудитися, </span>
<span>Дівчиноньки не згубитися. </span>
Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. Михайлик — романтична натура.
Головна думка полягає у тому, що в будь-яких обставинах кожний найперше має бути Людиною.
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі…». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка. …Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом».• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».<span>• Мар’яна Михайлику: «І вчися… та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
</span>
