Наталка сумує зв Петром.
Возний сватається до Наталки.
Повертається Петро.
Возний відмовляється від Наталки, дарує їй гроші.
Мати благословляє молодих.
Війна для кожної людини – це щось бурхливе, стрімке, холодне і жорстоке. Великі сумніви щодо майбутнього, щодо завтрашнього дня і навіть щодо життя. Це незгоди, турботи, ридання і плач. Мир і війна. Світло і темрява. Після тривалого часу, проведеного у світлі, у темряві, що з’явилася несподівано, наші очі не здатні бачити нічого, крім мороку. Та чи можливо повірити у реальність жаху після багатьох років мирного життя, у реальність страшних подій, які сталися і які ще відбудуться? Скалічено мільйони людських доль, життя народу зруйновано так, що, здається, його вже ніколи не повернути і не відбудувати.<span>Війна для кожної людини – це щось бурхливе, стрімке, холодне і жорстоке. Великі сумніви щодо майбутнього, щодо завтрашнього дня і навіть щодо життя. Це незгоди, турботи, ридання і плач. Мир і війна. Світло і темрява. Після тривалого часу, проведеного у світлі, у темряві, що з’явилася несподівано, наші очі не здатні бачити нічого, крім мороку. Та чи можливо повірити у реальність жаху після багатьох років мирного життя, у реальність страшних подій, які сталися і які ще відбудуться? Скалічено мільйони людських доль, життя народу зруйновано так, що, здається, його вже ніколи не повернути і не відбудувати.
</span>Хлопчик втратив батьків, але був не самотнім. Про нього піклувався дядько, піклувалися сусіди і шкільні друзі. Климко допомагав дядькові і сусідам, був вірним другом для своїх товаришів. За натурою хлопчик був спокійним, він більше слухав, ніж говорив, до нього тягнулися інші діти. Климко мріяв мати такого ж картуза з кокардою у вигляді молоточків і впиватися разом з дядьком у ніч на стрімкому потязі. Він нетерпляче чекав, коли той увечері повернеться додому. І нехай це було крихке і не таке багате щастя, але ж це було щастя, та хвиля війни здавила, зім’яла, збила і його.Климко, життя якого до війни не виходило за межі рідної станції, спершу починає помічати зміни тільки в тому, що його оточувало. Це і стурбовані, похмурі обличчя, і нестерпна, дзвінка тиша. Вагони потягів завантажені не тракторами та машинами, а військовою технікою. Страшно і незвично, здається, що змінився навіть настрій природи. Вона схлипує пронизливим холодним вітром і плаче осінніми дощами. Сліпі, темні події чергуються зі спалахами надзвичайних подій – знищень, боїв, аварій. І як один із чорних кадрів на білому тлі – аварія паровоза, на якому був його дядько і загибель останньої у світі рідної для Климка людини. А потім – і знищення загарбниками житла.Усього цього було вже достатньо для того, щоб навіть доросла людина, позбавлена рідного місця, любові, підтримки, безповоротно зламалася. А дитина – чи достатньо їй буде сил, що витримати усі випробування війни? Виявляється, що Климко сильніший за війну. Хлопчик, який вже не від чого не залежав, виявляє винахідливість, самостійність, а що головне – наполегливість. Він прагне вижити і сміливо крокує по страшних шляхах свого розірваного війною дитинства.<span>Климко знаходить улюблену вчительку з малою дитиною і своїх шкільних друзів. Її учні захищають жінку, нехай і на дитячий лад. Війна – це екстремальна ситуація, і тому вона зриває маски. Одразу ж видно, хто не має совісті і намагається нажитися на горі людей, інших нещастя єднають і допомагають бути їм більш витривалішими. Хлопчакам майже вдається відтворити затишок рідної оселі для маленької дівчинки Оленьки, дочки вчительки.</span>
Другий варіант:
1. Б
2. ВБГА
3. А
4. Г
5. В
6. Б
7. В
8. А
9. ВБД
10.БВГ
11. Персонажі з простого народу
Герої ідеальні, наділені зовнішньою та внутрішньою вродою, позбавлені негативних рис
Увага до описів природи
12. З теплотою й щирістю змальовує письменник образ Наталки. Це — образ чесної, роботящої, здібної селянської дівчини, багатої душевною красою. Досить правдиву її характеристику подає виборний: "Золото — не дівка!... Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить". Але не тільки цими рисами приваблює образ Наталки. Вона мужня, рішуча, з тверезим поглядом на життя. Наталка добре усвідомлює нерівність між бідною селянкою і багатим возним. "Ви пан, — говорить Наталка возному, — а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду". Ця розмова показує, що селянська дівчина розумніша за хитрого "юристу". Наталка не лише кохає й страждає; вона здатна захистити свою гідність, вона бореться за здійснення своїх мрій, за своє щастя. Ось чому розмова її з матір'ю про женихів показує її здатність до глибокої критичної оцінки людей.Дивіться також<span><span>"Наталка Полтавка" (повний текст)</span><span>"Наталка Полтавка" (скорочено)</span><span>"Наталка Полтавка" (реферати)</span><span>Коли відбувається дія у п'єсі "Наталка Полтавка" І. Котляревського? (та інші запитання)</span></span>Біографія Івана Котляревського
Почуття гідності, притаманне Наталці, підкреслює й пісня, яку вона співає:
Небагата я і проста, но чесного роду.
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Вона весь час турбується про свою матір, дуже лагідна і ніжна у розмові з нею, що свідчить про велику повагу і любов до рідної неньки. Та й взагалі з усіма людьми Наталка поводиться доброзичливо, з відкритою душею. "Добра дитина", — каже про неї Терпилиха. Про її добре серце говорить і виборний. Материні сльози й докори примушують її погодитись вийти заміж за возного. Вона готова на самопожертву, щоб заспокоїти в старості матір. Така ситуація була дуже типовою для українського села XVIII—XIX століття, коли бідну дівчину примушували батьки або вона сама жертвувала своїм коханням, щоб якось забезпечити, покращити долю, злиденне життя родини.
Не можна собі навіть уявити українця, який би не співав чи хоча б не знав пісень свого рідного народу. Адже складаючи пісенні твори, люди намагаються яскраво відобразити в них своє життя, любов до рідної землі, до рідного народу та до усього світу. Дуже точно з цього приводу висловився відомий український письменник М. В. Гоголь, який визначив головне призначення народної пісні: «Пісні малоросійські – казав він, – можуть с повним правом називатися історичними, тому що вони не відриваються ні на мить від життя і завжди вірні тодішній хвильки й тодішньому стану почуттів…». В українському фольклорі широко розвинулися ліричні жанри, завдяки великій різноманітності яких народні пісні розділилися на багато груп.<span>В стародавні часи люди не вміли розмовляти і спілкувалися за допомогою вигуків, зрозумілих лише їм. Згодом вони знайшли спільні вигуки, яки допомагали об’єднати зусилля в тій чи іншій справі. Потім з’явилася мова, а вигуки стали більш мелодійними, їх доповнили словами і стали співати. Приблизно так і виглядали перші пісні. В кінці кінців вони відокремились від мови і сформували окремий жанр народної творчості. Згодом з’явився ліричний напрямок, до якого віднесли обрядові, родинні та інші пісні, в яких зачіпається тема кохання і відношення між людьми. До лірики також відносяться побутові пісні, основними героями яких є звичайні люди – батьки та діти, закохані парубки та дівчата, друзі та просто знайомі усім люди. Усі ці пісні є невичерпним джерелом фольклору, народної мудрості та одвічних моральних цінностей.</span>