Головним героєм п'єси є Герасим Калитка — сільський багатій, основою багатства якого є земля. Маючи «шматочок кругленький» в двісті десятин, він прагне більшого: «Всю землю навкруги скуплю, їдеш день — чия земля? Калитчина! їдеш два — чия земля? Калитчина! їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає ...» Весь смисл життя Калитки, всі його помисли, вся енергія спрямовані на придбання землі.Але для цього потрібні гроші. Звичайно, добуває їх Герасим важкою працею: сам не доспить і не прогуляє, але і своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час. Не від того він, щоб і заробити на близьких: з кума Савки, який просить позичити грошей, Калитка хоче взяти великий процент та ще й вимагає «запродажню запись» на воли. Заради грошей Герасим ладен чортові душу запродати, тому й захопила його перспектива вигідно придбати фальшивих сто тисяч. Коли ж він зрозумів, що став жертвою обману, не знайшов нічого кращого, ніж накласти на себе руки: для Калитки «краще смерть, ніж така потеря!»Я не можу однозначно стверджувати, що Герасим Калитка — негативний персонаж. У нього, як і у кожної людини, є й позитивні риси. Він любить землю, по-своєму дбає про дітей, хоче забезпечити їхнє майбутнє, є надзвичайно працьовитим та цілеспрямованим. Усі розрахунки та плани Калитки грунтуються на реальній основі. Примарливе прагнення Копача знайти скарб його не захоплює. Сам Бонавентура змушений констатувати тверезу заповзятливість таких, як Калитка, «хазяйственних мужиків», які поступово прибирають до своїх рук маєтки родовитих дворян. «Хазяйственний мужик, — каже він, — велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини ... Пани горять, а мужички з пожару таскають ... Це не пустяк!.. Вони привикли омари там, шампанське — от грошики й ухнули, а там і іменія ахнули! А ви галушечки, картопельку, кулешик, чехоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає ...»Та жадоба збагачення повністю заволоділа Герасимом, засліпила його, зробила злим та деспотичним. Йому шкода шматка хліба для наймитів, хоч саме вони своєю працею тримають величезне господарство Калитки. Він не дозволяє запрягти коней, щоб підвезти свою дружину три верстви до церкви, бо «скотина гроші коштує».<span>Та я не засуджую Герасима, а, швидше, співчуваю йому. Адже, на мою думку, гроші — не найважливіше у житті, і щастя за гроші не купиш. Калитка не був по-справжньому щасливим і за свої вчинки отримав по заслузі. Можна щось з відси взяти))
</span>
Вот нашол <span>
<span>Мов бачу я небо прозоре,
Мов бачу брильянтових зір ціле море,
Що десь там горять-усміхаються,
Чудові, ясні!..
І тільки закоханому серцю буде шепотіти липа місячної весняної ночі:
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить...
Гей, народе! Будеш жити!
А я ж матір не забуду!
Україні, її люду
Хочу вічно я служити.
А раз їй - то й людству буду
П.Тичина</span></span>
Твір в якому розповідається щось романтичне ⇔ ( лично я так думаю)
Шкільний твір
Розповісти Цвірінькнути Поширити Вподобати
На початку оповідання Федько постає перед нами як "чистий розбишака", в якого наче біс вселився. Він сам ніколи не був спокійний і не давав спокою іншим, збиткуючись із хлопців-однолітків і часто доводячи їх до сліз. Федьковій матері жалілися на нього і діти, і їхні батьки, за що хлопець мало не щовечора отримував від тата прочухана. Федько мужньо переносив кару, не скрикнувши ні разу, не заплакавши. Батько, хоч і дуже гнівався на сина, після покари нагороджував його двома-трьома копійками за те, що син говорив правду. Бо Федько, якби схотів, міг би одбрехатися, але він не любив брехати, оскільки не любив і видавати товаришів.
Повною протилежністю Федькові є Толя — ніжний, делікатний, смирний, завжди чистенький, чепурненький. Йому, як і кожній дитині, теж хотілося гратися з хлопцями, і він приєднувався до Федькової компанії. Але коли він приходив додому забруднений, подраний, то, щоб не гнівалися батьки і не карали його, звинувачував у всьому Федька — і тому знову перепадало від батька.
Коли настала весна і скресла крига, Федько, який побував на річці і бачив початок льодоходу, запевнив хлопців, що наступного дня покатається на крижині. Друзі, зачаровані його розповіддю, вирішили теж піти на річку. До них приєднався Толя. Завзятому Федькові було мало просто покататись на крижині, як це робили інші. Він надумав перейти по крижинах на той бік річки і назад. До того ж його спонукає на цей небезпечний вчинок зневажливе зауваження Толі, що Федько на це не зважиться. Але Федько таки зробив, що надумав, викликавши захват присутніх.
Ми з Іваном Силою вирушаємо, на ,змагання з метання м"ячів, я із-захоплення буду вболівати за нього .Настала черга Івана він метнув саме найбільше 2,75. І нам вручили по кубкові і грамотах. Я із задоволенням буду іще їздити з ним на різні, змагання, а ще через 14 днів будунь уже інші змагання.Ми вже повертаємося до дому.
