«Енеїда» відомого українського письменника І. Котляревського відображує яскраву картину життя українського народу з усіма його позитивними і негативними сторонами. За образами троянців і Енея, яскраво зображеними в поемі, добре упізнаються наші співвітчизники того часу, що втілюють в собі риси представників різних верств суспільства. Окреме місце у творі відведене зображенню чиновників та панів, їхнього неробства і лінощів, збагачення й життя за рахунок інших.
Як стверджує автор, боги тільки й роблять, як сваряться, гуляють та п’ють. А всі нещастя Енея, головного героя поеми, пов’язані лише з тим, що на нього розгнівалася Юнона. Богиня прагне зробити усе, щоб знищити парубка. Вона приходить до Еола, батька усіх вітрів, і просить його зчинити бурю на морі, обіцяючи богові «дівку чорнобриву, смачну, гарну, уродливу». Відверто кажучи, Юнона дає Еолові звичайного хабара. Але Еней, потрапивши в халепу і не розгубившись, обіцяє Нептуну за порятунок купу грошей. «Нептун здавна був дряпіжка», — так характеризує автор морського бога. З того, що представляє нам Іван Котляревський у своїй поемі, ми бачимо, що у світі богів, так само, як і у світі людей, той сильніший, хто має більше грошей і дасть більшого хабара.
Розлютившись на богів, які ставлять перепони, Еней проголошує так звану «молитву», яка більше схожа на прокляття в їхній бік. У цій молитві Еней говорить, що боги зовсім не цікавляться долями звичайних смертних людей. Наприклад, Плутона він характеризує такими словами:
«Завів братерство з дияволами
І в світі нашими бідами
Не погорює ні на час».
Отже, боги у цьому творі дуже нагадують можновладців, яких не турбує доля простих людей. Вони тільки й можуть, що користуватися працею інших, збирати жертвоприношення і податки.
За те, що звичайні людські пани живуть нечесно, після смерті вони опиняються у пеклі:
«Панів за те там мордували
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів».
А у пеклі можновладців змушують робити все те, що у реальному житті виконували кріпаки та звичайні селяни. Пани возять дрова, косять очерет та роблять усю іншу господарську роботу. Однак і в раю є пани, та «тільки трохи сього дива, не квапляться на се вони!».
За уявою Івана Котляревського, найбільша частина грішників у пеклі — це представники чиновництва, тобто писарі, підсудки, судді, бургомістри, ратмани та інші. Всі вони так само отримують у пеклі по заслугах, адже теж брали хабарі і не судили по правді.
У своїй поемі «Енеїда» І. Котляревський висміює представників вищого світу, які проводять своє життя у пихатості, ненажерливості і хабарництві. Письменник робить це в дусі народних уявлень і щиро вірить у те, що після смерті такі люди будуть покарані, а інші — нагороджені, пани потраплять у пекло, а холопи — в рай.
Мрії. Дивні чарівні істоти, що допомагають тобі існувати. Їх значно більше за нас. Вони створені нами. Нашими прагненнями, нашими сльозами. Вони загинуть без нас, а ми не зможемо жити без них.
У житті без мрії немає сенсу. Але чи просто дотягнутися до неї? Піймати її, притиснути до грудей і втримати, незважаючи ні на що? Чи просто досягти до сенсу життя? У чому полягає він, сенс?
<span>Томас Едісон хотів покращити життя людей і винайшов лампочку. Ісаак Ньютон прагнув зрозуміти таємниці всесвіту, коли на нього впало яблуко. Дмитро Іванович багато років працював над здійсненням своєї мрії, доки вона не явилася йому уві сні. Ці люди обрали свою мету, досягли її. Спіймали мрію за райдужний хвіст. А що ж інші? </span>
Про що мріють хворі у реанімаціях? Діти в притулках? Матері, що не дочекалися синів з війни?
Вони мріють про щастя. Про те, що втратили або чого ніколи не мали. Про кращу долю, краще життя.
І коли збуваються ці мрії, люди змінюються. Хворі одужують і допомагають іншим морально та матеріально. Діти дорослішають і створюють найміцніші родини. До матері приходить вагітна дівчина. Люди знаходять щастя, бо хотіли цього, прагнули до нього, мріяли про нього.
<span>Мрія – це те, чого не дало нам життя. Доля в змозі відібрати можливість, але не змусить припинити мріяти. </span>
<span>Ніхто більш не любив Україну так, як любила її Леся. Вона писала вірші про неї, серцем була завжди з нею, але хто може сказати, про що вона мріяла? Про нас, незалежних українців? Про своє здоров’я? Про життя й здоров’я Сергія Мержинського? Відповідь на це питання покинула нас століття тому. Але хто знає, можливо саме молитви «сеї слабосилої дівчини» допомогли нам здобути незалежність. </span>
Коли загинуть мрії? У той день, коли Сонце зійде на заході й опуститься на сході. Коли висохнуть моря й вітер унесе гори, наче опале листя. Коли знайдуться відповіді на всі питання.
<span>Ніколи!!!</span>
Вибирати не можна тільки Батьківщину
Кажуть, що риба шукає, де
глибше, а людина - де краще.
Кажуть, що Батьківщина там,
де м'якіший хліб...
В. Коротич
І їдуть люди часом за кордон - за кращою долею та за грошима.
Але ж іще Шевченко писав:
Немає в світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину...
("І мертвим, і живим...")
Може, й не дуже весело зараз в Україні, але покинути її - те саме, що покинути рідну матір через те що вона, мовляв, хвора. Не вибирають люди матір, не можна вибрати й Баьківщину, як це прекрасно сказав у своєму вірші В. Симоненко.
Коли М. Рильський у справах був змушений деякий час жити в Парижі, серце його линуло додому: "Тужу за вами, солов'ї Вкраїни!". Часом тільки на чужині людина починає розуміти, що для неї означає рідний край.
...цілували
Пил київскої землі
канадці,
Які недавно ще
Українцями звались.
(В. Коротич)
Ні, не можна відмовлятись від рідної землі, якщо ти - Людина. Тим більш, що вона напрочуд красива, наша земля, і краси її та історії не затулять для справжніх людей жодні економічні негаразди. І сьогодні, як за часів Тараса Шевченка
...Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами, над ставами
Верби зеленіють.
І як за часів Лесі Українки "коло сіл стоять тополі, розмовляють з вітром в полі".
Такий само чесний, працьовитий, волелюбний народ живе на українській землі, чиєї "правди сила ніким звойована ще не була" (П. Тичина). Звучить вільно наша солов'їна мова.
Ти сьогодні зазвучало,
Як початок, як начало,
Як озброєння всім видне,
Слово наше рідне.
(П. Тичина).
Зазвучало слово безсмертної народної мови, якої можна навчатися
У трави - веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
(А. Малишко).
Інакше кажучи, мови, якої можна вчитися у всього, що зветься рідним краєм - Україною.
Не завжди легко жилося українському народу, та завжди справжні сини свого народу любили неньку-Україну.
Кров'ю обкипіла вся наша давнина,
Кров'ю затопила долю Україна
(Леся Українка)
Багато скрутних часів зазнала вона протягом своєї героїчної і трагіч-ної історії. Знала поневолення і війни, та знову і знову ставав на її захист України народ, нищив ворогів і відбудовував міста і села, бо любили справжні українці свою Батьківщину попри все.
Для того, щоб бути патріотом своєї держави, треба не співати п'яними голосами "Ще не вмерла...", а потім тікати за кордон, щоб "тинятись по чужбинах, аж доки дідько всіх не забере" (В. Симоненко). І не обвинувачувати у своїх негараздах інші народи - ніколи цього не робив такий беззаперечний патріот, як Тарас Шевченко, або О. Гончар, що казав: "Ми поважаємо патріотизм кожної нації, бо ми самі патріоти".
Треба бути відданим їй серцем і працювати, щоб розквітла вона ще пишніше, ніж зараз. Кожен з нас може зробити у цю справу свій внесок.
Головне, пам'ятати "яких батьків ми діти" і любити Батьківщину більше, ніж власний добробут. Тому я хочу повторити слова В. Сосюри:
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову
І мову її солов'їну.
<span>Всією душею бажаю: живи, Україно, квітни, мужня моя красуне, Україна-пісня, Україна-воїн, Україна-трудівниця!</span>
<em>Фізично сильний, самостійний, відповідальний, щедрий, мати твердий характер. </em>
