Прочитавши твір О.Гавроша "Іван сила" я зрозуміла що необов*язково бути багатою людиною щоб прославитися.,досить бути тільки сильним у характері!
На мою думку автор ставитться поважно,доброзичливо до Івана Сили.Адже цей силач зумів збороти все,що ставало на його путі!Автор знаючи що місіс Бухенбарх за бої Сили отримувала гроші,невдовзі він це відкрив Іванові!
Духовне багатство найбільший скарб душі . Люди є різні ,для когось багатство -це гроші ,влада ,слава .А ось я вважаю ,що для людини гроші не головне бо за гроші друзів не купиш і щастя не здобудеш.А ось коли душа співає ось це щастя.
<span>Після видання п’єси «Наталка Полтавка» Івана Котляревського почався новий період в історії
української літератури, адже цей твір став першим на шляху розвитку драматургії
на території нашої Батьківщини. Автор показує нам соціально-побутове життя
українців у минулому, яке цікаве і сучасному читачеві.</span>
Ця драма наповнена народними піснями, які пам’ятають й досі: «Віють вітри,
віють буйні…», «Сонце низенько, вечір близенько…», «Гомін, гомін, гомін, гомін
по діброві…», «Ой під вишнею, під
черешнею».
І.
Котляревський намагався зробити комедію надзвичайно легкою для перегляду. На
мою думку, йому чудово вдалось зробити це.
<span>Я вважаю, що Наталка є справжньою українською жінкою, бо «<em>золото – не
дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна
і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою,
шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір
свою на світі держить</em>». Й справді, після смерті батька на Наталчині плечі
лягла тяжка відповідальність: піклуватися про себе й про свою стару матір. Мені
здається, ця дівчина дуже відповідальна й хазяйновита, адже «<em>всі матері
приміром ставлять її своїм дочкам</em>.» Крім того, вона «<em>так
обезглузділа, що любить запропастившогося Петра!</em>». Наталка настільки
закохана у парубка, що навіть не погоджується вийти заміж за шанованого на селі
возного, який має можливість забезпечити грошима Терпилиху із дочкою до
кінця життя. В образі дівчини поєдналися найкращі риси людини: щирість,
життєрадісність, наполегливість, доброта і повага. І те, що Полтавка все ж таки
одружилася з Петром є своєрідною винагородою за її відданість.</span><span>Мабуть, українська жінка стала справжнім символом України, адже вона
незрівнянна, неповторна, мудра і розсудлива. Така, як Наталка Полтавка. </span>
Зка...
Вірш присвячено всесвітньовідомому польському композитору, автору чудових музичних творів, палкому патріоту своєї Вітчизни, який змушений був після повстання 1831 року жити далеко від рідної домівки — в Парижі. На чужині він і помер, за заповітом його серце поховано в одному з варшавських костьолів. Особлива сторінка в біографії Шопена — драматичні стосунки музиканта з французькою письменницею Жорж Занд. Він був безнадійно закоханий у цю жінку, яка стала його мрією, недосяжним ідеалом, нездійсненним щастям.
У творі М. Рильський прагне передати словами ритм, мелодійність незрівнянної музики композитора, і вже в першій строфі він характеризує звуки шопенівського вальсу, використовуючи цілу гаму епітетів, підсилених порівняннями: кокетливо-свавільні, сумні, як вечір золотого дня, жагучі, як нескінчений цілунок. Щоб передати вплив цих неповторних звуків на душу людини, М. Рильський малює уявну картину — прекрасну жінку-мрію, образ якої викликає в душі слухача безсмертна музика геніального композитора. Це лише плід поетичної фантазії, лише здогад про почуття музиканта, переплавлені в мелодії вальсу під впливом нещасливого кохання до Жорж Занд:
Тільки ...вітер віти клонить і співає
Мені в ушах... Це щастя! Це любов!
Це безнадія!
Важливим є те, що поет за допомогою слова, використовуючи широку палітру художніх засобів, передає ту повінь емоцій, які народжує в душі людини музика. Серед них найбільше епітетів: усмішка примхлива, срібна даль, злагідніле серце, сива невідомість, лукава чи журлива, гаряча чи холодна усмішка. Таємничість музики, загадковість, секрет її впливу ніби підкреслюються численними риторичними запитаннями. Власне, таким розгорнутим запитанням є вся перша строфа:
Шопена вальс... Ну хто не грав його
І хто не слухав? На чиїх устах
Не виникала усмішка примхлива,
В чиїх очах не заблищала іскра
Напівкохання чи напівжурби
Від звуків тих кокетливо-свавільних,
Сумних, як вечір золотого дня,
Жагучих, як нескінчений цілунок?
І далі в тексті знаходимо вже поодинокі риторичні запитання, які передають схвильованість ліричного героя від “ніжного вихору звуків”, від бурхливого моря почуттів, ним народженого. Як точно підмітив поет те, про що написано безліч мистецтвознавчих розвідок, — сум’яття людських почуттів, часом несподіваних, взаємопротилежних, викликаних музикою. Емоційність — риса, спільна для обох видів мистецтва, — і поезії, і музики.