Як зазначила Ліна Костенко : "Маруся Чурай - художня, високообдарована натура, творець пісень , які славнозвісні українському народу." Я повністю погоджуюсь з цим,влучним висловом! Дівчина, яка керована палким коханням, звинувачена у страшному злочину - вбивстві. Але насправді діло було так : отруту дівчина приготувала для себе, а її коханий - Гриць Бобренко помилково нею отруївся. Дівчина була притягнута до суду, де був проголошений вирок - дівчина винна, і приголошена до страти...Проте за наказом Б. Хмельницького вирок скасований.Мені подобається те, що Маруся цінує в житті речі, які справді того варті.Розповіді дяка про минуле історичне показали Марусі тяжкі страждання людей від війн і лихоліть. Вона забуває про власний біль, осмислює своє призначення як піснетворця.<span>Маруся </span><span>- вiрна дочка свого народу, i свiй талант вона вiддає народовi. Створенi нею пiснi </span><span>надихають козакiв на боротьбу з ворогом, змiцнюють дух, утверджують нацiональну </span><span>гiднiсть.</span>
У цьому вірші чітко видно любов письменника до природи, до квітів, сонця, трав, хмар все, що оточує його. Цей вірш сповнений теплими настроями і кольорами. Серце радіє коли уявити всю описану красу... і робиться так тепло і спокійно. Ці рядки передають до нам незбагненність, чарівність навколишньої прирои і спонукають читача зрозуміти її цінність, допомагають поринути у світ природи.
Терен — символічна рослина і в літературі, і у фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, не вартий її кохання, бо поїхав «іншої шукати». А може, це тільки ревнощі, і дівчина вірить, виглядає милого. Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і хоч у пісні співається, що «хто з любов’ю не знається, той горя не знає», усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя.
«Місяць на небі, зіроньки сяють» — родинно-побутова пісня, змальовує чудову картину розмови сердець двох закоханих. Дівчина співає, пливучи в човнику місячної ночі, козак це чує, і його серце завмирає від радості й щастя, він сподівається, що його почуття взаємні. Кажуть, що очі — дзеркало душі. Отже, саме вони «звели з розуму» парубка. Пісня ніжна, лагідна, з багатьма пестливими словами, повторами, порівняннями та епітетами. Користується популярністю й донині.
Повчальна казка про монетку Жила якось у кишені у хлопчика одна монетка. Вона жила там недовго, бо хлопчик подарував її своїй мамі. Монетці подобалося жити в кишені у хлопчика, тому що там було тепло. Мама віднесла монетку на ринок, натомість отримавши свіже молоко.Монетка, усвідомивши, що її передали, спочатку засмутилася, а потім стала мислити позитивніше, та чекала з нетерпінням наступної передачі, адже так вона подорожувала по всій країні, побувала на всіх великих ринках, у магазинах, побачила на своєму шляху різних людей та багато інших монет.Але одного разу вона потрапила до рук одного дуже відомого колекціонера. Це був дуже розумний чоловік, у нього була велика колекція монет зі всієї планети.Монетка спочатку злякалася, адже тепер їй було не вибратися, тож про подорожі доведеться забути. Колекціонер відмив її, вона стала чиста та блищала, як новенька, що не могло її не радувати. Ніхто раніше так дбайливо до неї не ставився. Вона більше не поневірялася по брудним гаманцях, її більше не впускали в бруд на ринку.<span>Монетці сподобалося жити в окремій оксамитової коробочці. По сусідству з нею жили так само й інші монети, якими колекціонер дуже пишався. Він беріг їх від тертя, протирав пил, а найголовніше - нікому не віддавав. Він став для них справжнім господарем. Так монетка знайшла свій дім, де тихо та спокійно, й так само добре, як колись у хлопчика в кишені.</span>
КОРОТКО!
Джулія:
"Джулія фашиста? Джулія — комуніста! — об'явила дівчина з гордістю."
"Вона влетіла за ним, мов пір'їна..."
Іван:
"...за двадцять п'ять років свого життя звик обходитися без чужого співчуття." "Батька не пам'ятаю бовін помер рано залишивши вдома матір і трьох дітей."
Тощо
