<span>Автор: Григорій Квітка-Основ'яненкоРік: 1832Літературний напрям: сентименталізмЛітературний рід: епосЖанр: сентиментально-реалістична повістьТема: зображення життя і побуту українського народу, відтворення високої моральної чистоти.Ідея: засудження соціальної нерівності; уславлення гуманізму, чесності, щирості, доброти, палкого кохання та вірності.Джерела написання: дійсність українського села кінця XVIII - початку ХІХ ст., фольклор.Головні герої: Маруся, Василь, Наум Дрот (батько Марусі), його дружина Настя (мати Марусі), Олена (подруга Марусі).Сюжет: Маруся та Василь закохані один в одного і хочуть одружитися. Але на заваді планам стає батько Марусі, сільський багач, який не хоче віддати свою дочку за сироту, до того ж рекрута. Василь іде на заробітки, щоб відкупитися від солдатчини. У цей час Маруся сильно хворіє і врешті-решт помирає. Василь повертається із заробітків, іде в монастир, де помирає від туги за коханою."Маруся" - перша українська повість.Уперше повість надрукована у книзі "Малоросійські повісті". Твір характеризується майстерним змалюванням побуту, звичаїв, обрядів та докладним описом пейзажів, він має вільну побудову та багато ліричних відступів. У тексті твору автор вживає зменшено-пестливі слова, щоб додати тону розповіді розчуленості.Літературознавці знаходять у повісті вади, наприклад:<span>надмірна чутливість;ідеалізація патріархального устрою.</span></span>
Соломія була дівчнина красива.Як ви вже знайте вона дуже кохала Остапа,і була згодна на все щоб йому було добре і це доказує що Соломія мала велике і добре серце.Я думаю що вона мала довге волося,бо в повісті розказується як вона постриглася.
Я лежу, сповитий темiнь-темнотою, i слухаю, як вiн бавиться. Крива дорiжка вела до Череваневою хутора, Хмарища. Воно таки й справдi смерком тут небезпечно. День був ясний, сонячний, проте холодний. А воно... пройшов i мiсяць, i другий - ни.
4.1. Толя — син хазяїна будинку. 4.2. Опис зовнішності Толі. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував», «…штанці на ньому бархатові, оченята не то чудні, не то винуваті, не то злякані», «випещені ніжки». 4.3. Риси характеру і поведінка героя:
а) тендітний; («…чистенький. Ніжний, з щічками, як проскура»)
б) богобоязливий; («…тихенько хреститься й блідніє…»)
в) самоповажний; («…він терпіть не міг, як йому цей Федько говорив: «Толька». Наче він йому товариш», «…кричати на вулиці не личить благородним дітям…»)
г) брехливий; («Неправда! Неправда! — ще жалібніше і з страхом забився Толя. — Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько узяв і пхнув мене на кригу… Спитайте всіх…Я не винен»)
д) байдужий до горя інших; («Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»).
е) підступний; («…чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька»)
4.4. «Лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». (Народна мудрість про героя). «
Образ Толика — панської дитини, яку оберігали від будь-яких труднощів, протиставлений образу Федька. Це протиставлення виявляється і в портретних характеристиках, а особливо через поведінку в критичній ситуації. Толя сам напросився на крижини, бо його мучила заздрість до Федька, але зізнатися в цьому своїм батькам він побоявся. Толя сприймає благородний вчинок Федька як належне, його не мучить сумління, що він обманув, звалив свою провину на товариша. Коли Федько помер, Толик навіть не прийшов попрощатися з ним, лише байдуже спостерігав з вікна за похоронною процесією. Засобом характеристики цього героя є й фінальний епізод: Толя приходить до матері Федька забрати чижика, хоча Федько виграв суперечку і цей чижик уже йому не належав. За допомогою виразних деталей автор дає зрозуміти нам, яка людина виросте з цього Толика.
Авдотка, Ани, Аист, Арама, Орёл, Оряпка, Олуша бурая. )єто просто названия птиц на букву "А" и "О")