У 1910 p., повертаючись з лікування в Італії, М. Коцюбинський на декілька днів зупинився в с. Криворівні на Гуцульщині (на запрошення фольклориста Володимира Гнатюка). Повість М. Коцюбинський написав внаслідок глибоких вражень від життя, звичаїв і обрядів, оригінальності мислення і світосприймання <em>карпатських гуцулі. в</em><span>зображення життя гуцулів, їхніх звичаїв, побуту, фольклору; показ єдності людини і світу природи. </span>Палагна – дружина Івана. <span>На відміну від ніжної, вразливої та романтичної Марічки, Палагна постає як доволі вульгарна, приземлена, меркантильна жінка. </span>«<em>Його Палагна була з багацького роду, фудульна [горда, пихата, зарозуміла], здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю».</em> «<em>На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась». </em>Між Іваном та Палагною немає кохання, лише тверезий розрахунок, це шлюб, продиктований суто господарськими потребами. Проте Палагна теж потребує любові, яку вона знаходить в обличчі сусіда, могутнього чарівника Юри. <em>«Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар [злий дух, чаклун]. У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржинки (худоби) й людини, його боялись, але потребували всі».</em><span> Образ Юри набуває гіпертрофованих фантастичних рис: він своїми чарами керує хмарами, впливає на життя та здоров’я людей. Через пристрасну закоханість у Палагну вдається до чар, які підточують здоров’я Івана.</span>
У кожного є своя думка. Кожна людина має право на власну думку. Вона може бути як і правильна так і не правильно. Я вважаю, що вчитель має власну думку щодо оцінок і навчання учнів школи. Людина може завести собі свій щоденник у якому пише свій день або думки
Вірші Павла Григоровича Тичини часто порівнюють з музикою. Вони її
справді звучать, як музика. Уважно прислухайся і почуєш шум гаїв,
жебоніння струмка, подих вітерцю...
Багато у творах Тичини світла та барв.
Його поезія музична, але й живописна.