Дуже швидко пробігло спекотне літо, і тепер лісові ділянки, галявини, струмочки і ставки підпорядковані до вересня. Вранці вже прохолодно, а вдень гріє сонечко. Воно ще нагадує про літнє тепло. Після довгої виснажливої роботи відпочивають поля, зібраний урожай в садах. Тепер скрізь усе сповнене прохолодою осінніх місяців. Часто на небі з’являються сірі хмаринки, мрячить нескінченний дощик. Ніби поринувши у думи, затужив безмовний ліс. Скоро на деревах не залишиться жодного листочка, гілки не будуть захищені від бездушних дощів і морозів. Ось кленовий листочок не поспішаючи вальсує в повітрі. Ніби поринувши у думи перед довгими зимовими сновидіннями, сумно поскрипує немолодий вже дуб. Навколо одягненого в мох трухлявого пенька розташувалися стрункі опеньки. Їх тут дуже багато, всі вони так і хочуть потрапити в кошик. Травка вся зблякла і опустилася до землі, і лише крихітні червонуваті зірочки вересу приносять радість.
Ми бачимо, як високо в небі на прощання кружляють журавлі. Вони прямують у теплі краї і сумно курличуть про те, що прийшла осінь. У такі миті нам стає сумно, ми починаємо розмірковувати про наше призначення у цьому прекрасному світі.
Ответ:
Объяснение: я вважаю що праця робить з мавпи людину поки ми щось робимо ми живемо а якщо ми лінуємось то успіхів в нашому житті не буде всі щось боімося из за страху не бажаємо спробувати щось тому не спробуємо не дізнаємося якщо ми не будемо повторювати шкільну програму і професіі не отримаємо майбутньої і забудимо все на світі
Відповідь: "Його взяли татари з коня і стали оглядати. Мацали за руки і ноги , повертали його головою, і заглядали в зуби, достоту так, як роблять купці зі скотом на базарі. У Павлуся зродилось лихе передчуття. Він здогадувався, що харциз продає його татарам. "
Пояснення
1)Толя — син хазяїна будинку.
2)Опис зовнішності Толі: «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував», «…штанці на ньому бархатові, оченята не то чудні, не то винуваті, не то злякані», «випещені ніжки».
3). Риси характеру і поведінка героя
: а) тендітний; («…чистенький. Ніжний, з щічками, як проскура»)
б) богобоязливий; («…тихенько хреститься й блідніє…»)
в) самоповажний; («…він терпіть не міг, як йому цей Федько говорив: «Толька». Наче він йому товариш», «…кричати на вулиці не личить благородним дітям…»)
г) брехливий; («Неправда! Неправда! — ще жалібніше і з страхом забився Толя. — Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько узяв і пхнув мене на кригу… Спитайте всіх…Я не винен»)
д) байдужий до горя інших; («Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»).
е) підступний; («…чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька»)
На мою думку-нi. Мир такою цiною не досягають. В усьому потрiбна згода, розумiння, поняття втрати. А цього, на жаль , не проявив майже нiхто з героїв. Тiльки одна Орися дивилась на ситуацiю взагалi, вона була оберегом Бушi. А iншi були заiнтересованi своїми проблемами. Хтось думав про кохання , хтось про перемогу , але нiхто про мир. Тiльки Антось у кiнцi твору запропонував якесь рiшення проблеми. I те, через любов до Орисi. Мабуть , якщо її не було , то вiн боровся до кiнця на сторонi Польщi. На нього наплинули спогади , i вiн згадав, як його врятував i виростив батько, через це вiн був дуже вдячен йому. А згодом , через кiлька рокiв, знайшов своэ кохання. Воно було завжди поруч. I в нього не було iншого вибору, як вiддячити , Антось прохав про мир.