Творчість Олександра Довженка — кінорежисера і письменника — має широке світове визнання. Народжений прекрасною землею, обдарований багатогранними здібностями і талантами, цей селянський син з берегів зачарованої Десни зміг піднятися до вершин світової слави. У центрі уваги всієї творчості митця знаходиться людина-трудівник, яка втілює в собі всі надбання людської культури, загальнолюдський зразок краси та гармонійності.
<span>Вихований у повазі до праці, Довженко все життя звеличував її, бачив щастя людей і їхню красу саме в труді. Це яскраво засвідчує кіноповість "Зачарована Десна", головними героями якої стали люди землі. їхня праця завжди приносила їм радість. "Нічого у світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме із землі всяка рослиночка, ото мені радість",— говорить мати Сашка. Із синівською любов'ю згадує письменник про матір. Знала вона дуже багато казок, пісень, легенд. Це була людина тонкої артистичної вдачі, добра, чуйна, ніжна жінка. Піднесено й натхненно описує Довженко свого батька: "Багато я бачив гарних людей, але такого, як батько, не бачив". З великою любов'ю автор описує батька в роботі. Який із нього хлібороб, а який косар! Він красивий у праці, натхненний і невтомний. Цей чоловік цінував людей за працьовитість і чесність. І син перейняв це від нього. Перейняв і вміння шанувати старих людей. Я вважаю, що саме образ батька є зразком моральної краси і духовної величі людини. А в матері Сашко вчився ніжності. </span>
<span>Дід хлопчика, колишній чумак, прожив під сонцем майже сто років, ніколи не ховаючись у холодок, пахнув землею.і млином та був схожий на Бога. У кожного з односельців Довженко знаходить "свій талант". Серед працьовитих, сильних фізично, обдарованих життєлюбів виділяється дядько Самійло, який уважався неперевершеним косарем. Він обкосив би всю землю, аби тільки була добра трава, хліб та каша. </span>
<span>Герої "Зачарованої Десни" Олександра Довженка є втіленням образу талановитого й працелюбного українського народу, його високої моралі, волелюбної, чистої та красивої душі. Моральна краса трудівників розкривається в ставленні їх до рідного краю. Головною у творі стає тема єднання людини з чарівною природою. Буйна городина за сільським тином, темні хащі тютюну й смородини, дзвін коси, шепіт хвиль — усе бринить музикою, усе співає, радіючи життю. Особливий вплив на автора й на читачів має краса річки Де-сни. Вона була для митця і героїв твору життєдайною силою, яка наділяла всіх добротою, щирістю та любов'ю. </span>
<span>Кіноповість "Зачарована Десна" — книга життя, яка допомагає зрозуміти, що людина стане набагато біднішою, якщо обмежиться якимись вузькими інтересами, забуде культуру предків, їхнє ставлення до природи, не поважатиме працю й землю. Ця кіноповість навчає нас добру, працелюбності, любові до природи. Це твір про людей, які жили важким трудовим життям, але знаходили в ньому натхнення.</span>
1. Ніч у маленькій хатині 2. Хлопчик біля каганця з батьками 3. Хлопчик читав книжку українською мовою 4. Розмова Петра з батьками 5. Заборона батька, щоб Петрик читав 6. Уява Клима 7. Похвальний лист Петрика 8. Бажання батька, щоб син був писарем 9. Тяжкі думки Клима 10. Зустріч Клима з вчителем 11. Темрява в душі селянства
Слово о полку Ігоревім – велична пам’ятка генію нашого народу. «Слово о полку Ігоревім» – найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури. Із «Слова…» ми дізнаємося про життя нашого народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу з ворогами. У поемі невідомий нам автор з великою майстерністю змалював мужніх захисників Руської землі від половців у XII столітті. Коли читаємо поему, в нашій уяві виразно постають мужні предки – оборонці Руської землі. З якою любов’ю автор малює їхні образи! З усього видно, що він глибоко любить рідну землю. Серед усіх персонажів поеми на першому плані ми бачимо хороброго князя Ігоря та відважну дружину, з якою він вирушив у похід проти ворогів. «Слово о полку Ігоревім» – найвидатніша пам’ятка культури східних слов’ян, живе джерело трьох братніх літератур – української, російської, білоруської. Із «Слова…» ми дізнаємося про життя наших предків, про їхню величну боротьбу з різними нападниками. Боронити Руську землю від половців було найголовнішим завданням князів руських XI-XII століть. В основу сюжету «Слова…» покладено розповідь про невдало завершений похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в союзі з його братом Всеволодом, сином Володимиром і племінником Святославом на степових кочівників-половців. Похід відбувся навесні 1185 року. Після першої вдалої битви Ігор зазнав поразки і разом із союзниками потрапив у полон до половців. «Слово…» написане незабаром після цих подій, очевидно, не пізніше 1187 року. Про похід Ігоря на половців розповідається і в літописах – Лаврентіївському (стисло) та Іпатіївському (більш докладно). Розповідь у «Слові…» починається в похмурих, тривожних тонах, у передчутті неминучої біди і ведеться далі скорботно і схвильовано. Але закінчується оповіданням про втечу Ігоря з полону, повернення на Руську землю, де його радісно зустрічають співвітчизники.<span> </span>
Головним героєм новели"Усмішка"-є хлопчик Том.Це дитина щира і безпосередня,він відчуває недоліки і недоречності світу дорослих.Стоячи серед руїн,він зумів роздивитися те,про що ми дорослі вже давно забули,а це говорить про те ,що він мав добре серце і тонку натуру.
