Тому що таких хоробрих, добрих людей у нашому часі не існує, Люди досі не вірять що такі гарні твори написала одна людина
Климко вдачно дійшов до свого помешкання, де б його зустріла Наталя Миколаївна із Зульфатом. Невимовна радість, щастя — все, що відчували би тоді в той момент вчителька Климка з його другом. Адже, вони були б дуже раді знову бачити Климка поруч, такого ж синьоокого, гарного та завжди усміхненого, хоч і із розпатланим волоссям. Я б закінчив/закінчила цей твір описом того, що і Зульфатом, і Наталя Миколаївна, і Климко зрозуміли би, що, головне — те, що вони разом.
Можно було б зробити часовий перебіг, тобто, перенестися на кілька років вперед, де війна б закінчилася, а ця трійка з маленькою Олею була разом.
<span>Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне, лихо серцемпочувала,
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаєм ось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самотінімій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!
римування перехресне ( рима повторюється через рядок)
віршовий розмір - ямб </span>
«Коломийки – це перли розсипаного намиста», — так їх назвав Іван Якович Франко. Він говорив, що це «перли розсипаного намиста», тому що ця коротенька пісня, що перекочується з місця на місце і мерехтить та засліплює своїм блиском як намистинка
Дай будь ласка відповідь на моє запитання?
