Війна - таке страшне і жорстоке слово. Від цього по нашій спині пробігають сотні тисяч мурашок. Війна приходить тоді коли на неї ніхто не чекає. Здається щойно вулиці міст весело виблискували ліхтарями, а в наступну мить біль і плач. Війна забирає сотні тисяч життів, але проти кого воюють люди? Проти людей. Ми не задумуючись приносимо незбагненні муки у чиюсь домівку. Краще б на землі ніколи б не було війн.
<span>мій улюблений персонаж є героїня твору Мавка вона великодушна, міфологічна істота яка не може вмерти, адже вона, перш за все, лісова істота, яка наділена безсмертям. І хоч, закохавшись, отримує душу, вона житиме вічно, навіть перетворившись у вербу. З цієї верби вийде сопілка, яка буде промовляти до людей, намагаючись змінити їхнє життя.</span>Занапастив свою душу Лукаш, хоч і мав у серці свій «скарб», але був він, мабуть, значно меншим, ніж у Мавки. Ця людина не змогла «дорівнятись» до себе самої. Здається, що її життя було нікому не потрібне. Але ні, він «душу дав» Мавці. А значить, вона буде жити вічно
Краса ніколи не вмирає, особливо духовна краса. Вона перетвориться у щось інше, буде мати інші форми, ідеальні чи матеріальні, але не вмре. Це ро-вуміє Мавка, тому що це вона має в серці. І хай ми не побачимо живої Мавки, в нашій пам’яті назавжди залишиться її чудовий спів — спів сопілки, яким промовляє до нас її душа:
Поема Лесi Украïнки "Давня казка" побудована на суперечностях мiж
двома героями Поетом i лицарем Бертольдом тобто мiж силою мистецтва
слова та силою влади й примусу, мiж силою духу та
<span>орiєнтацiєю на матерiальне. </span> Створенi авторкою
образи є нiби уособленням двох протилежних точок зору на свiт, на
мiсце людини в свiтi. Героï поеми мають рiзнi цiнностi, вболiвають
за рiзнi подiï. Читач одразу бачить, що
вiдмiнностi мiж вдачами цих персонажiв принциповi. Вже в першiй частинi
твору Поет говорить про своє життя: вiн почуває себе вiльним
i багатим. Його думи несуть його, куди вiн захоче, за допомогою
своєï творчоï уяви, особливого свiтосприйняття вiн,
здається, може осягнути весь свiт, тож весь свiт належить Поетовi.
Поет не вiдчуває себе самотнiм чи нещасним: його завжди
оточує молодь яка дослухається його слiв, подумки вiн завжди
з людьми, з народом, з природою. Бертольдовi важко це зрозумiти. Авторка
так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда:
Був вiн гордий та завзятий,
Але ж тiльки на упертiсть
Та на гордощi багатий.
У життi ж Бертольд має зовсiм iншi цiлi, вiн приземлений та
практичний. I здавалося б, нiчого немає поганого в практичностi,
але така тонка межа мiж життєвою практичнiстю та приземленiстю,
бездуховнiстю. Лицаревi важко оцiнити щось, що не можна побачити: краса
духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, iлюзiями:
Я б вiддав отой химерний
Твiй таємний свiт надхмарний
За наземне справжнє графство,
За пiдхмарний замок гарний.
Але коли лицар чує слова поета, навiть вiн не може встояти перед
ними, навiть вiн визнає силу слова:
Довго й лицар слухав пiсню,
Далi мовив на вiдходi: Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годi!
Софійка
Добра,щира
Переймається, допомагає,подорожує
Допомагаючи Вадиму, подивилась у своє майбутнє
Я незнаю укринский язык .Так бы помогла
