Звісно, що можна. Кайдашів у наш час дуже багато. Від того часк,як був написаний твір, взаємини між невісткою і свекрухою зовсім не змінилися. У кожній п'ятій сім'ї можна побачити двох рідних ворогів, які здатні на все, аби знищити одна одну.
<span>Якось я побував у найгодовнішої серед тих людей і мене вразило її дружелюбність і я захотьв залишитмся у неї.коли прилетіли кораблі і сказали що вже потрібно вертатися додому я майже не заплакав,але розумів що вдома мене чекає сім'я.я попрощався з усіма і тихенько стрибнув на скло і полетів додому.</span>
<span>Хуха-Моховинка була лісовою, боровинкою Хухою. У старому бору спонвіку жив увесь її рід. Вона була наймолодшою серед Хух. Пухнаста, як мох, тільце врите довгою вовничкою, тільки мордочка, як садова квіточка, та лапки, рожеві зісподу, були голенькі. Колір вовнички мінявся від того, біля чого вона з'являлася. Моховинку дуже любили в родині, і -не тільки за те, що наймолодша, а й за те, що була добра, лагідна, слухняна і роботяща. Моховинка сама зробила собі хатинку між корінням великої сосни: позатуляла всі дірки та щілини сосновими галузками і м'яким зеленим мохом.</span><span>Але недовго судилося Моховинці насолоджуватися хатнім теплом. Старий дід, який прийшов рубати сосну, знищив її хатинку. Все було понівечено і розкидано. Занепокоєні тим, що не по закону рубають ліс, Хухи привели лісника. І серед них - Моховинка. Не про себе вона дбала, хоча так постраждала, а за весь свій рід на землі! Багато хто з Хух звав її до себе, але Моховинка добре знала звичаї, за якими Хухи повинні мати окремі хатинки. Не знайшовши хатинки в лісі (все було позаймане Хухами), знесилена, перемерзла, вона з'явилась у теплій хаті, серед кіз, які співчутливо вислухали бідолаху і запросили лишитися та.оселитися. Пройшов час, і у Хухи з'явилися нові друзі - хлопчик та дівчинка, які весело бавилися з затійницею. Маючи добре серце, Моховинка виручила з біди козу Лиску, за шо діти біли їй дуже вдячні: приносили все, що їм давали смачного.</span><span>Дуже сумувала Хуха за своєю родиною. І тільки нещасний випадок (знову з-за старого діда, який поранив їй лапку) допоміг їй опинитися серед лісу. Як зраділи всі Хухи її появі! Дружні, вони разом вибудували нову хатку. Все було добре у Хухи. Раптом сталося так, що Хуха-Моховинка віч-на-віч зустрілася з дідом. Але тепер він безпомічний, знесилений. Добре серце Хухи не пам'ятало зла, і вона поспішає на допомогу. Побачивши ту, що покалічив, старий приготувався для помсти, а одержав порятунок.</span><span>Не захотіла Моховинка, щоб її було віддячено, бо Хухи роблять добро з повинності. Про одне попросила - розповісти людям, що Хухи добрі й не пам'ятають зла. Ця казка несе непереможну силу добра, вірності, любові. Читаючи про Хуху, я згадував і Карлсона, який з задоволенням бавився з Малюком, і роботящу Попелюшку, і Герду, що змогла перенести всі страждання на шляху до зустрічі з Каєм.
</span>
Чуйність і турбота (за повістю Григора Тютюнника «Климко»)<span>Повість Григора Тютюнника «Климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко – це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з’явилося благородне бажання допомогти їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу, Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, допомога радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: «Він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…».<span>Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.</span></span>
Художні засоби – поетичні метафори та персоніфікації , епітети , <span>алітерація
</span>Жанр -<span>пейзажна лірика
</span>Тема - зображення дивовижного світу осінньої природирідного краю
Ідея-з<span>амилування неповторним дивом - осіннім пейзажем
</span>Композиція - <span>вірш має вільну будову, наближену до верлібра</span>
