<span>Хуха-Моховинка була лісовою, боровинкою Хухою. У старому бору спонвіку жив увесь її рід. Вона була наймолодшою серед Хух. Пухнаста, як мох, тільце врите довгою вовничкою, тільки мордочка, як садова квіточка, та лапки, рожеві зісподу, були голенькі. Колір вовнички мінявся від того, біля чого вона з'являлася. Моховинку дуже любили в родині, і -не тільки за те, що наймолодша, а й за те, що була добра, лагідна, слухняна і роботяща. Моховинка сама зробила собі хатинку між корінням великої сосни: позатуляла всі дірки та щілини сосновими галузками і м'яким зеленим мохом.</span><span>Але недовго судилося Моховинці насолоджуватися хатнім теплом. Старий дід, який прийшов рубати сосну, знищив її хатинку. Все було понівечено і розкидано. Занепокоєні тим, що не по закону рубають ліс, Хухи привели лісника. І серед них - Моховинка. Не про себе вона дбала, хоча так постраждала, а за весь свій рід на землі! Багато хто з Хух звав її до себе, але Моховинка добре знала звичаї, за якими Хухи повинні мати окремі хатинки. Не знайшовши хатинки в лісі (все було позаймане Хухами), знесилена, перемерзла, вона з'явилась у теплій хаті, серед кіз, які співчутливо вислухали бідолаху і запросили лишитися та.оселитися. Пройшов час, і у Хухи з'явилися нові друзі - хлопчик та дівчинка, які весело бавилися з затійницею. Маючи добре серце, Моховинка виручила з біди козу Лиску, за шо діти біли їй дуже вдячні: приносили все, що їм давали смачного.</span><span>Дуже сумувала Хуха за своєю родиною. І тільки нещасний випадок (знову з-за старого діда, який поранив їй лапку) допоміг їй опинитися серед лісу. Як зраділи всі Хухи її появі! Дружні, вони разом вибудували нову хатку. Все було добре у Хухи. Раптом сталося так, що Хуха-Моховинка віч-на-віч зустрілася з дідом. Але тепер він безпомічний, знесилений. Добре серце Хухи не пам'ятало зла, і вона поспішає на допомогу. Побачивши ту, що покалічив, старий приготувався для помсти, а одержав порятунок.</span><span>Не захотіла Моховинка, щоб її було віддячено, бо Хухи роблять добро з повинності. Про одне попросила - розповісти людям, що Хухи добрі й не пам'ятають зла. Ця казка несе непереможну силу добра, вірності, любові. Читаючи про Хуху, я згадував і Карлсона, який з задоволенням бавився з Малюком, і роботящу Попелюшку, і Герду, що змогла перенести всі страждання на шляху до зустрічі з Каєм.
Є.Гуцало народився у січні 1937 року, в селі Старий Животів. Його батьки були вчителями, тому й хлопець з дитинства був привчений багато читати. Він настільки полюбив книги, що перечитав всю домашню бібліотеку, сільську бібліотеку, шкільну бібліотеку сусіднього села і районну бібліотеку. Незважаючи на те, що йому доводилося тяжко працювати на колгоспі, хлопець з задоволенням читав. І саме завдяки такому читання став мріяти, що колись теж стане письменником. Не відкладаючи у довгий ящик замислене, Євген почав писати і висилати свої рукописи у всі дитячі видання того часу. Та, на жаль, всюди йому відмовляли. Але батьки вірили у нього, і саме завдяки їх вірі, він не опустив руки, а продовжував працювати над собою і своїми творами. Не вступивши до Київського університету на журналіста, він закінчив педагогічний і Ніжині. Йому далі відмовляють у друці. Друкувати твори Гуцала почали вже під час хрущовської відлиги, а потім, під час брежнівського застою, його твори набули найбільшої популярності. Помер гуцало у 1995 році і похований у Києві, на Байковому кладовищі.
Будь-хто з нас розуміє, наскільки жахливою є доля сироти, адже поряд немає найрідніших — мами і тата. Не зміг обійти цієї теми у своїх творах і Т. Г. Шевченко.Про сирітську долю йдеться у багатьох творах Тараса Григоровича Шевченка. Він і сам рано залишився сиротою.
Так, у вірші «На Великдень, на соломі...» протиставляється життя сироти та дітей, у яких є батьки. Тут він зображує розмову дітей, які хваляться між собою подарунками. Кожна дитинка має обновку: комусь мати курила стрічечку, комусь батько справив чобітки або свитинку. Але серед дітей були сирітка,яка сумно гадає, чим їй похвалитись. І ось вона хвалилася: «А я в попа обідала». Більшої радості ця сирітка не знає. Сумно стає від цих слів.
Майстерно Тарас Шевченко виливає смуток і біль, який пережив сам, і змушує це пережити читача.
Віра - дівчина з тягою до рожевих окуляр.
По життю вона достатньо якісний маляр.
Все до ладу прибере, розставить квіти
І скаже: - "Не дорослі ви, а тільки діти!"
Надія - дівчина зі зреченним поглядом.
Завжди осяяна, дивним чином, яскраво-світлим обрієм.
Завмерши часом, все вдивляється в нікуди,
А скаже, що навчить заповнювати повітрям доповна груди.
Любов - дівчина зі схильністю до перевдягання.
Насичені та різноманітні кольори в її зітханнях.
Проте, коли вітає близь дороги тяжку мить,
Вона менше каже, більше робить.
Отже, проблема вибору і неправильні висновки перетворили Чіпку з правдошукача на злочинця. Слід сказати, що причини такої долі Панас Мирний вбачав у дитинстві і подальшому житті героя в умовах безправ’я українського народу і безкарності панства. В основу свого роману письменник поклав історію життя свого друга дитинства Чіпки Грицька, який був круглим сиротою і ще з дитинства зазнав багато лиха. Але, на відміну від героя роману, він став заможнім господарем, не крадучи та грабуючи, а важко працюючи.