Зовнішність Івана Сили: «Двадцятилітній парубійко в селянському вбранні на ймення Іван Сила не квапився. Його відкрите обличчя, ніжні, майже дівочі риси обличчя якось дивно поєднувалися з міцно збитою статурою та широчезними плечима. »
Працьовитість: «Іван з легкістю взявся до праці, беручи на свої плечі вдвічі більше, ніж решта вантажників».
Ощадливість: «Попри грошову винагороду, яку Сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою».
Чуйність: «Іван заплющив очі. Крізь повіки пробилася сльоза і потекла по щоці».
Упертість: «Та Іван був упертий від народження. А тому мучився, але їв, як і доктор. Брякусу це сподобалося.»
Віра в Бога: «Між тим Іван зійшов на поміст, глипнув у залу і проказав найкоротшу молитву, яку знав: «Боже, поможи!»
Акровірш це завіршована загадка у якій перші букви кожного рядка складають його відгадку.
Ещё что-то это что ? Напиши что именно...
Із сивої давнини, через століття долітають до нас голоси, у яких звучить палка любов до рідної Руської землі. У геніальному давньому літописі "Слово о полку Ігоревім" Руська земля усвідомлюється як щось єдине, як надбання народу, що йде від одного кореня, незважаючи на чвари та існування різних князівств. Душа автора "Слова..." невіддільна від рідних просторів і туманів південно-руських пагорбів і безмежних степів. Природа живе та дихає в "Слові...", разом виступає з воїнами-русичами, які перегородили "великі поля черленими щитами". Вона радіє разом із ними перемозі, сумує під час поразки. Не перестає дивувати нас земля наша багатьма озерами, ріками та джерелами, високими горами, дібровами, просторими полями, різноманітними звірами та птахами, містами великими, селами чудовими. Любов до Батьківщини водила пером автора цього безсмертного твору. "Слово о полку Ігоревім" у наш час, час соціальних і національних конфліктів, звучить як духовний заповіт наших давніх пращурів. Це "золоте слово" вчить нас любити свою Батьківщину і зберігати її єдність.
Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).
Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.
«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства.
БРАЗ ІВАНА КОТИГОРОШКА (ЗА ОПОВІДАННЯМ М. КОЦЮБИНСЬКОГО "ДОРОГОЮ ЦІНОЮ")
М. Коцюбинський розповідає в оповіданні "Дорогою ціною" про події, які відбувалися у 1834-1836 роках. Після ліквідації Задунайської Січі посилилось переслідування втікачів за Дунай і в Бессарабію. На кордонах були виставлені козачі пікети. "По всій Бессарабії ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок збіджених, змордованих людей". Автор змалював у творі волелюбне українське селянство, що "тікало од пана і панщини", "що не заплісніло в неволі, не втратило ще живої душі". Яскравими представниками таких селян були Остап, Соломія, Іван Котигорошко.
"Іван пристав до Остапа десь у дорозі. Вони були з одного повіту, навіть села їх були близько". І тяжке життя, і втеча від пана, і сподівання свободи ріднили їх, об'єднували.
Іван - добра і великодушна людина, завжди підтримував і допомагав друзям по нещастю. "Весела і добродушна вдача Іванова не раз ставала їм у пригоді при довгій і важкій блуканині по чужих краях..."
Іван дуже переживав за своїх добрих товаришів, коли їм не вдалося сісти в човен. "Кулі свистіли над головами втікачів, але Іванові було не до куль..." Він розпачливим голосом усе кликав Остапа та Соломію.
Іван - надійний товариш. Він готовий пожертвувати власним життям заради визволення товариша. Він рішучий і сміливий. Головна мрія його життя - воля. Вона спонукала до рішучих дій, до втечі в ті місця, "де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні - то полягти кістками на вічний спочинок".