А ви оголосіть краще, що мене вбито. Я сидітиму тут і носа нікуди не по-тикатиму.
— Аякже! А де труп? Ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! А хто бачив, як тебе було переможено? Гадаєш, всі такі дурні? Я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п'ю. Так і зіпсуюсь до дідькової мами. А що з дочкою буде? А з Люботином? В тебе що — патріотичні почуття притуплені?
— Та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще… — Шкода. Але що робити?
— Так, це правда. Але я вже знаю, що зроблю. Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки і заради Люботина. Мого Люботина. Бо ж це і моя земля!
— Що ти говориш?! Ти повинен жити! Життя володаря не варте й одного рядка поета! Ти повинен писати!»
— Ну і що? Ваш батько не винен, що мусить брехати. Якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії.
— Або якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами. Ах, я знаю, що зроблю! Зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні… Нехай побачать, що нема вже кого визволяти…
— …є лицарі і з‑за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. Але й підтяти вас жоден з них не сміє. Цього ми до-зволити не можемо. Герой мусить бути свій. Так би мовити, для історії і для прикладу.
Якби я зустрiла своего знаменитого одноклассника я першим дiлом спитала його як у нього справи. А потiм розпитувала де вiн працюе.I згодом запросила до себе додому попити чай.
Ледве дихнуло весняним теплом, набубнявіли на деревах бруньки - ось, ось виткнуться листочки. Все в природі оживає, неначе одягається в коштовні шати. Ясне сонечко покликало в гості ранню весну. Попливли у небесній височині білосніжні хмарки. Зазеленіла молоденька травичка. Свіжий вітерець торкнувся голих дерев.
Все навкруги змінилось. Прилетіли співучі птахи з теплих країв. Прокинулись милі звірята з зимової сплячки. Дерева прокинулись від зимового сну. Три тополі, височать у полі - вибирають собі весняну барву. Дивишся у небо, а там двоє - журавель і журавочка. І так гарно і легко кружляють, немов би танок якийсь водять. Розтанув на водоймах твердий лід. А хороші діти садять дерева і підливають. Білять вапном, щоб шкідники не вилазили на них і не завдавали шкоди.
<span>Коли юннати це зроблять, то буде дуже добрий урожай. Мені дуже подобається ця пора року - барвиста, весела, духмяна і запашна весна!</span>
They never meet her at school,don't they?
They have got a new pet, haven't they?
They never eat chocolate, dan't they?
She usually speaks English in class, doesn't she?
<span>She never speaks Russian in class, doesn't she?
</span><span>The pupils never wear uniforms at school,don't they?</span>
Чому дітям та онукам слід розповідати про життя наших предків, про давні порядки? (За твором І. Франка "Захар Беркут")
Кожна людина знає, що дуже важливо знати свою предковічну історію. Ми маємо розповідати дітям та онукам про життя наших предків, передавати традиції, намагатися не повторювати помилок минулого та прагнути щасливого майбутнього. Проте найважливіше розповідати про славетні сторінки нашої історії, які зуміють підняти патріотичний дух та породити віру у щастя нашої держави. У цьому найкраще допоможе твір Івана Франка, у якому автор розповів про найкращі визвольні традиції наших пращурів.
Тухольці щиро люблять свою рідну землю, за неї вони готові полягти кістьми. Народ плекає кожну рослинку, вміло засіває поля, ходить в гори. І ось все змінюється - тепер тухольці мають боронитися від ворога. Автор так описує завзятий народ: "... здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що в їх оружжя зложено велике діло". Так сильно люблять тухольці Батьківщину, тому готові заради неї здійснити подвиг. Героїчні сторінки нашої історії повинен знати кожен, адже це формує національну свідомість та любов до рідного краю.
