<span>Епітети:славний козаче,велика сила, голова завзята, буйне військо»
</span>Метафори: «Вкраїна плаче», «Морозенко... сивим конем виграває», «живцем серце виривали», «Україна славою покрита».
Паралелізм:
Не так тая Україна,
Як та стара мати,
Марічка Гутенюк — кохана Івана. Познайомилася з Іваном ще з малечку. Поетична душа, складає і співає пісні, в той час як Іван грає на флоярі. Передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені.
Цитатна характеристика :
Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
— Нічьо... В мене є другі... май ліпші».
«Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись»
«Сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. Марічка любила, коли він грав на флоярі. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки»
«Марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'явились — не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах... Марічка і сама вміла складати пісні».
«Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить Іванко... Тільки співати залишу».
21 числа в 1895 году, в небольшом селе Константиново Рязанской губернии, в семье крестьян раздался крик новорожденного. Родился великий русский поэт, представитель имажинизма и новокрестьянской поэзии – Сергей Александрович Есенин. Ни один поэт ХХ века не соединял столь легко, просто и красиво в своих произведениях сочетания животного мира, величие природы и рукотворность человека. Это убедительно подтверждает даже красочный и самый короткий стих Есенина в его большом творческом наследии.
В 1912 году, окончив училище и за ним церковно-приходскую школу, Сергей отправился в столицу, где стал работать в книжном магазине, а затем в типографии. Двумя годами позднее Есенин впервые увидел свои стихи опубликованными в детском журнале «Мирок». О жизни Есенина написаны целые книги, сливающиеся в многочисленные тома. Певец русской природы ювелирно, несколькими штрихами, изображает величие и бесконечную тайну жизни в своих больших и малых произведениях. Самый короткий стих Есенина, написанный им в 1910 году, удивительно точно это передаёт:
Там, где капустные грядки
Красной водой поливает восход,
Кленёночек маленький матке
Зеленое вымя сосёт.
Насколько красочно и тонко описан утренний миг! Вероятно, стихотворение было написано, когда взгляд поэта устремился на горизонт, на котором сливались, словно в поцелуе, лучи солнца и огородные ряды. Но в следующих двух строчках Сергей Есенин некоторых удивляет, а других и вовсе заставляет задуматься, вводя новое слово «кленёночек».
<span>
</span>
