Тому що рушник-це національний символ України.Люди поважають роботу над рушником,його виготовлення-важка справа.народові припали до серця пісні про рушники,адже ми є патріотами своєї держави,бо українські рушники,особливо такі гарні як у нас,немає ніде у Світі.і це наше,рідне ми повинні цінувати його працю.
Щось у цьому дусі
Дік Сенд -розумний та серйозний хлопець
2 Дік стає матросом
3 Підступний Корабель
4 Пасажири Брига
5 Дік Сенд шляхетний
Сюжетна основа твору — проста. Поховання на Аскольдовій могилі ук-
раїнців-воїнів. Проте твір більше емоційний, ніж розповідний. Читач
дізнається про те, що тридцять воїнів поховали в одній могилі, що вони
були молоді й славні, що навкруги буяла чарівна природа... А їх немає не
буде вже ніколи. Вони навіки залишили те, що найбільше любили — свою
Україну.
Ліричний герой — збірний образ. Це тридцять мучеників. Це — український
цвіт! їхня загибель — початок кривавої дороги. Скільки ще того цвіту
загине? Що було далі, ми вже знаємо. Далі був геноцид... Така
перспектива думки. Від 1918 року до кінця XX століття.
У поезії «Пам'яті тридцяти» багато символів. Сонце, вітер, Дніпро —
символи життя, можливого щастя, радощів, Кривава дорога — нещасливе
майбутнє. Символічний і образ Каїна. Те, що загинули дуже юні, а
навкруги буяє життя, ще більше загострює усвідомлення такого тяжкого
лиха, такої втрати, неприродності смерті. Разом із юнаками загинули і
їхні ненароджені діти, онуки, правнуки, яким так і не судилося побачити
свою Україну.
Емоційному наснаженню твору сприяють стислі речення, точні вислови,
закінченість думки у двох коротких рядках. Вірш короткий, як сплеск
болісної розповіді. Розділові знаки: тире, двокрапка, багатокрапка, знак
оклику й знак питання (у риторичному запитанні «На кого завзявся
Каїн?»), однакове закінчення й початок твору — усе сприяє створенню
відповідного настрою, наростанню емоцій. Влучні епітети (славних,
молодих, коханий, кривавих) і метафори {сонце квітне, вітер грає, рука
посміла знятись) Художньо збагачують твір.
<span>Найкращою книгою року за версією "ВВС-Україна" стала збірка оповідань Василя, а в номінації "Дитяча книга року ВВС-2015" перемогла книга Андрія Бачинського.</span>
Багато сторіч і навіть тисячоліть тому давні мудреці казали, що мистецтво — це дзеркало природи. Звісно, з часом ставлення до того, що і під яким кутом, так би мовити, має в цьому дзеркалі відбиватися, змінювалися. Але у будь-якому разі зрозуміло, що мистецтво так чи інакше має бути пов'язане з життям, бо інакше воно не буде потрібне людям. Тільки впізнаючи себе і свої власні почуття у творах літератури, читач відчуває зацікавлення, його хвилює той чи інший сюжет, спонукає до роздумів, очищує і збагачує духовно. Тим більше ця закономірність стосується драматургії, оскільки вона є чи не найбільш реалістичним родом літератури. Український народ, такий талановитий у піснях та народній творчості, завжди мав поетичну душу, душу митця... Але часто він не впізнавав себе у творах літератури, бо вони були присвячені зовсім іншим, далеким від народного життя подіям. Але зі створенням прекрасної драми «Наталка Полтавка» цю «несправедливість» нарешті було подолано і виправлено назавжди!
Чому п'єса так припала до душі глядачеві? Бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. Навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір.
«Наталка Полтавка», як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. Наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і красива як зовні, так і душевно. Наталка щиро кохає Петра, вона віддано чекає на нього кілька років. Проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. Прекрасно описує автор і душевні переживання Наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. Але найбільше захоплення викликає сила духу Наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя.
Наталка перемагає обставини! Точніше, навіть не стільки сама Наталка, скільки щире почуття її та Петра, справжнє кохання долає всі перепони, виставлені життям. Цікаво, як протиставляється у творі народна мудрість, народна мораль моралі «освічених верств», які, на відміну від простих людей, не бачать великої біди у тому, щоб поступитися почуттями заради вигідного шлюбу. Вже вкотре ми розуміємо, що моральна краса і чистота людини зовсім не залежить від її соціального статусу. Котляревський майстерно розмежовує вічні цінності та минущі, духовне та матеріальне.
Дуже багато у творі фольклорного, глибоко народного. Безліч прислів'їв та приказок, фразеологізмів та влучних висловів, створених народним розумом. Краса численних пісенних партій і досі зачаровує глядачів. Деякі з цих пісень співають і зараз. Фольклорну основу великою мірою мають і образи головних персонажів: Наталки, її матері, Петра, Миколи та інших. Проте я відзначив, що і через зовнішню типовість, узагальненість образів жодна з цих постатей не втрачає індивідуальних рис, не стає тільки типом, але лишається індивідуальним, яскравим художнім образом. Настільки яскравим, що читач часом забуває, що це вигадка автора, вірячи, що перед ним живі люди та їхнє життя. Кажуть, що сюжет «Наталки Полтавки» взято з реального життя...
Отже, український глядач побачив у творі відображення самого себе і свого життя. Але ж ті часи давно минули, люди змінилися, змінилося життя. Проте справжні шедеври слова не втрачають своєї актуальності. Бо, попри будь-які зміни в житті суспільства і людей, є вічні теми і вічні проблеми нашого буття, як-от: справжнє кохання, щира дружба, чистота душі та боротьба за власне щастя. Завдяки беззаперечному талантові І. Котляревського навіть сучасний глядач бачить відображення власних переживань у цій п'єсі, бо, на щастя, сердечність і краса людської душі все ще є важливими для нас цінностями...
