Кращі якості жінки і дружини втілив автор в цьому образі. Ярославна постає перед нами вірною, ніжною, відданою жінкою і нескінченно люблячою дружиною , подругою.
Цей образ характеризує моральну красу, духовну силу. Героїня не знаходиться поряд з Ігорем у поході, але вона також допомагає Ігорю та його дружині. Хто зна, чи не її молитви та звернення до природи допомогли Ігорю повернутися з полону? Дізнавшись про поразку, поранення і полон чоловіка, вірна жінка болісно це переживає.
Вона виступає заступницею, берегинею воїнів Київської Русі. Це справжня княгиня, яка заслуговує на повагу не тільки сучасників Ігоря, а й нащадків.
Я вважаю,що Петро ,якщо він справді кохав дочку Коржа, повинен був до останнього боротися за щастя.Оскільки Корж був багатою людиною,він хотів заможного чоловіка для своєї дочки.Тому Петро міг вигадати спосіб заробити грошей.Але ні в якому разі не слід було так чинити.
Коли хочеш бути щасливим, то буть, а не витрачай час на заздрість. Всі заздрили Павлусеві, але ж ніхто не схотів жити як він. Бо в чому ж було його щастя? Не мати друзів, все життя залежати від інших чи долі. Хто хоче такого щастя? Мабуть черги не буде. Все щастя, що люди пожаліють чи зроблять дурість випадково.
Твір Лесі Ворониної » Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку №9″ — це надзвичайно захоплююча історія про хлопчика Клима та його пригоди. Клим — боязкий, несміливий хлопчина, який дуже боїться свого друга Кактуса. Він уникав його, тікав, ховався. І одного разу потрапив у секретну лабораторію ТТБ. Там він провів експеремент, який змінив хлопця.
Тепер він став сміливим, уже не боявся Сашка Смика, був впевнений у собі. Незважаючи на страх, який деколи до нього приходив, Клим ніколи не відступав. Це і показує, що насправді він відважний і рішучий. Йому довелося подорожувати машиною часу, виконувати інструкції бабусі Соломії, щоб врятувати планету від синьомордиків.
Мені цей твір дуже сподобався. Але найбільше герой повісті. Я теж буду намагатися бути такою сміливою і рішучою, як він!
<span><span>
</span></span>
УТВЕРДЖЕННЯ СИЛИ НАРОДНОГО ДУХУ В ПОЕМІ ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО "ЕНЕЇДА"<span>Поема І. П. Котляревського «Енеїда» побачила світ у ті часи, коли на українській землі все більше і більше посилювався національний гніт Росії. У дискусіях про український народ досить поширена була думка про те, що, мовляв, немає українського народу, що це лише плем'я без своєї мови, яке живе на «окраїні» Російської імперії. Котляревський же, написавши поему, усім довів, що українська мова є, що вона колоритна і милозвучна. У ній Україна заговорила, засміялася своєю рідною мовою. Вже з перших рядків твору ми потрапляємо в дивосвіт українського життя і національного характеру: Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Винятково важлива місія судилася І. П. Котляревському — творити й утверджувати літературну мову на народнорозмовній основі. Бо ж не було до нього великих творів, написаних живою мовою українського народу. І цією мовою автор «Енеїди» заговорив про народ, що має свої традиції, свою культуру. І. П. Котляревський, розповідаючи начебто про античний світ, зображує життя козаків, звичаї українського суспільства другої половини XVIII століття, наснажує поему неповторним українським колоритом. Так, оті козаки-троянці дуже люблять гарну народну пісню: Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ, Як в пікінери набирали, Як мандрував козак всю ніч. А який щирий сміх викликають у нас олімпійські боги, богині, цариці, яких автор переодягнув в український простий одяг — вони в спідницях і очіпках, у кунтушах, хустках і чоботях. Хіба не смішною є картина, коли Юнона «мчалась, як оса», до бога вітрів Еола: Впрягла в ґринджолята павичку, Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса. Але, посміявшись досхочу над героями поеми і їхніми пригодами, ми все-таки задумуємося про речі дуже серйозні. Подавши в перших двох частинах своєрідну енциклопедію побуту, звичаїв і вірувань, письменник показав, що українці мають давній родовід і глибоке національне коріння. Іван Котляревський не просто заговорив про український народ, а заговорив про його найславетніші часи — добу Гетьманщини, тобто державності, відображаючи козацьку славу своїх предків. Тільки національно свідомий митець, який дбав про збереження мови, звичаїв, традицій і взагалі національної самобутності рідного народу, міг написати такі рядки:
Но тільки щоб латинське плем'я
Удержало на вічне врем'я
Імення, мову, віру, вид.
Отже, заговоривши про український народ, його історію, І. П. Котляревський не лише утверджував цей народ як націю, а й відстоював його майбутнє</span>